3 ранку, гуркіт у двері, до вашого дому заходять декілька озброєних НКВДистів, один з чоловіків читає щось з паперу, а ви - ще сонні, нічого не розумієте. Потім вам дадуть трохи часу на збори, посадять в набитий сусідами автобус, після - у тісний вагон поїзду, повезуть на схід, від спраги або тифу ще у ешелоні помре багато дітей та літніх людей, ще хтось зійде з розуму, а ви, все ще живі, після довгої дороги зупинитеся десь в Узбекистані, у спецпоселенні, яке охороняють військові і станете дешевою робочою силою для Радянського Союзу.
За 4 роки Москва визнає вас довічними переселенцями. Ще десятки років ви не зможете повернутися на батьківщину, і навіть якщо у вас це вийде, через 70 років у вас знову захочуть забрати рідну землю.
Такою є важка історія кримських татар. “До тебе приходять додому і диктують, як тобі жити” - коментує режисер Ахтем Сеітаблаєв, його батьки були одними з тих дітей, які вижили у цих важких умовах.
