Мій план здобуття незалежності був поступовим: все ще перебува | ПОЛІТклуб УКУ
Мій план здобуття незалежності був поступовим: все ще перебуваючи “під прикриттям”, у 1959 році я вирішив створити Українську робітничо-селянську спілку, написавши програму отримання незалежності. Та мене зрадили ті, кому я довіряв, тож у 1961-му я був засуджений до смертної кари, яку згодом змінили на багаторічне ув’язнення. Та я розумів, що немає інтересів, вищих від національних, бо вони - це і є найвища вершина, тож навіть після 15 років ув’язнення, постійного тиску і “каральної психіатрії” я продовжив боротьбу за досягнення своєї головної мети.
1976 року я, Левко Лук’яненко, очолив Українську гельсінську групу. Моя філософія була такою: хай краще я помру в тюрмі, аніж дивитимусь спокійно, як тут плюндрують Україну, – скільки маю сили, чинитиму опір русифікації!
Потім мене знову судили: і за те, що УГГ комунікувала із Заходом, і за мої проукраїнські погляди, і за лист Стуса, який я беріг, як зіницю ока. Стус для мене дорога людина, його лист для мене був цінним, як лист матері чи батька, тож обвинувачення у збереженні його листа я вважав безпідставними.
Я подавав багато клопотань, та все марно. Таки засудили ще на 10 років. Але найбільше мені було боляче за те, що частина суддів, які залишили без змін вирок щодо мене, працювала у Верховному Суді України! Все ж, моя юридична освіта неабияк мені допомогла робити все законним чином - цим і пишаюся. Усі великі революціонери – юристи. Значить, це найкраща освіта, щоб боротися.
Повернутися до України я зумів у 1989 році. Одразу почав провадити політичну й правозахисну діяльність - був народним депутатом, керівником першої незалежної партії республіки "Української республіканської партії", а 23 серпня 1991 року склав нарис Акту проголошення незалежності у своєму зошиті. Наступного дня отримав найкращий подарунок до дня народження у житті - відродження нації.
“Націоналізм може бути тільки радикальним,” - це слова, які я промовив у своєму останньому інтерв’ю. Це було у 2018 році, після чотирьох років війни з Росією. Я знав, що вона неминуча - ми мусимо розвалити цю імперію. Та те, що ми назвали війну “антитерористичною операцією”, я ніколи не пробачу. Війна є війною.
Загалом - я найбільше звинувачую Кучму. Він найбільше зробив шкоди Україні. І політичну кар’єру я завершив не через те, що мені вже було 80 років, а через відчуття провини - не хотілося бути серед депутатів, що приймають антиукраїнські закони.
Українців на цьому етапі я б порівняв з євреями та Мойсеєм: для настання справжньої незалежності мало б пройти 40 років, відтак - ще 10. Усе в руках молодого покоління, усе у ваших руках.
