У 90-х роках Корейські Авіалінії прославились своїм рекорд | Політолог.UA ✙
У 90-х роках Корейські Авіалінії прославились своїм рекордним рівнем авіакатастроф.
Показник «втрат» літаків Korean Air в 17 разів перевищував «втрати» американських United Airlines (4.79% на мільйон вилетів проти 0.27% у випадку United Airlines). Гучні та дуже дивні авіакатастрофи Korean Air спонукали ретельно розслідувати причини такого високого показника fuckupів.
Як з’ясувалось, основна причина хронічної ‘схильності до катастроф’ на Корейських Авіалініях – це табу на критику першого пілота. Така от культурна особливість. Навіть коли екіпаж бачив, що пілот наламав дров і усі загинуть, - вони не наважувались це озвучити у чіткій формі.
Дослідників, які слухали записи «чорних ящиків», вражала форма спілкування в кабіні пілота. Улесливо запопадливі спроби натякнути, що пілот помилився і вони зараз загинуть. Для людей західної культури – це було шокуюче відкриття.
Справжньою бомбою стала публікація у 1994-му році результатів дослідження, які показували чіткий зв'язок між авіакатастрофами національних авіаліній і так званим «індексом дистанції влади» (Power Distance Index). У випадку Корейських Авіаліній запопадливість перед соціально вищими рангами зіграла страшну роль і коштувала сотень життів.
Коли на це звернули увагу, екіпажі авіаліній в примусовому порядку почали тренувати ‘speak up’, тобто чітко та без застережень артикулювати першому пілоту проблеми та ризики, які вони бачать. Навіть якщо це може образити почуття першого пілота. Це питання вирішили. На сьогодні Корейські Авіалінії є одними із найбезпечніших авіаліній у світі.
Для чого це пишемо? Україна за «індексом дистанції влади» посідає одне із найгірших позицій у світі. Відразу за Білорусією та Росією. Можливо, у бульбашці громадських організацій рівні, горизонтальні відносини та відверте спілкування – це вже звична річ. Але в цілому в суспільстві «дистанція до влади» залишається суттєвою, а будь-яка критика сприймається дуже гостро та боляче.
Насправді, критика - це сигнал. А ‘глушити’ систему сигналів заради уявного комфорту - дуже небезпечно. Історія Корейських Авіаліній нам це яскраво доводить.
Фактично, люди, які стоять при владі, це перший пілот нашого літака під назвою Україна. Громадянське суспільство (в широкому сенсі) – це другий пілот чи штурман (як забажаєте). Так, громадянське суспільство не має штурвалу, однак ми усі в одному літаку і усі хочемо безпечно долетіти до місця призначення. Ображатись на те, що говорить штурман – це звучить якось дивно. Ігнорувати штурмана - взагалі нерозумно.
Так само повинно бути дивно ображатись і нерозумно ігнорувати те, що озвучує громадянське суспільство. Люди поза урядом володіють не меншою експертизою, ніж ті, хто отримав повноваження. Вже давно назрів час напрацювати формати співпраці між першим пілотом та іншими членами екіпажу нашого лайнера.
Попереду процес відновлення України. Міжнародні партнери, які будуть виділяти кошти на відновлення, розглядають громадянське суспільство як один із невідчужних учасників цього процесу. Чи можливо побудувати процес взаємодії та конструктивної співпраці?
Спробуємо про це сьогодні поговорити з Olena Shuliak та Oleh Rybachuk на нашому вебінарі (реєстрація на подію)
Ситуація з Корейськими Авіалініями дуже гарно описана у книзі Малколма Гладуелла «Генії і аутсайдери» (англ. Outliers: The Story of Success, 2008).
Підписуйся на "Ціну держави"
