21.05.2022 я крокую своїм улюбленим містом, котре свого ча | попільничка
21.05.2022
я крокую своїм улюбленим містом, котре свого часу запросило мене на пиво в душні тісні генделики із гучною музикою, п'яними студентками і розбавленим сидром.
небо захлинається в передлітньому екстазі, втомлене сонце заходить за горизонт, аби завтра загріти ще більше крижаних сердець, та оголити більше жіночих плечей.
з відкритих дверей магазину мені чується вже таке до болю знайоме "кіко?", і я закохуюсь у старовинне місто ще раз.
коли запитуєш, за що його люблять, то дуже часто відповідають: "за те, що сюди приємно повертатися", і з цим неможливо не погодитись. після довгої дороги у бляшанках-плацкартах, ти, змучений і сердитий на сусідів-дебілів, ступаєш у масну куряву оголошень відбуваючих та прибуваючих потягів, розмов із галицьким акцентом і запахом дешевої кави, котру усім заварюють волонтери.
трамвай везе тебе прямо під хату, весело дрижучи від старих і кривих колій, почасти переводячи подих в безкінечних заторах, пов'язаних з напливом людей. через відкриту фіранку з центру долітає запах кави, теплого свіжого хлібу, і п'яний галас. святковий шал цього міста ніколи не завершується, ба більше, з кожною кризовою ситуацією — набирає неймовірних обертів.
вдома на тебе чекає вічно проїжджаючий потяг, від котрого дріботять скляні шибки в дерев'янних рамах, котрі на зиму потрібно заклеювати паролоном, чи ватою. через стіну чути сусідів: сусідка лає чоловіка, а той, огризаючись, пускається навтьоки, гучно гримаючи під'їздною брамою.
відпочивши з дороги, ноги в зручному взутті ведуть тебе в обійми п'янких трунків і вуличного колективного шаленства, запрошуючи до виру пригод та історій, про котрі навряд довідаються твої родичі.
кожна п'яльня — скринька спогадів, кожен, хто сидить за барною стійкою — твій новий кумпль. і так ви хляєте, допоки не закінчаться у когось гроші, а потім вам доливає бармен, і ви продовжуєте розкидатись золотими дублонами історій, перевершуючи один одного у красномовстві, фантазії, та вмінні продати.
згодом, ледве перебираючи ногами, ти повертаєшся. уже зовсім темно, де-не-де чути п'яний регіт ґульвіс. десь тихо перешкрібуються вуличні чорти, завивають на піддашші привиди. і от коли ти доходиш додому,
коли ти вимиваєшся від парфумів дівчат, вичищаєш зуби від нальоту кави, цигарок, і поцілунків, і падаєш на ліжко мертвим сном — ти знову згадуєш, як приємно повертатися до Львова.
