​​салют, я не помер. #чтиво так от, за порадою братів по збр | попільничка

​​салют, я не помер.

#чтиво

так от, за порадою братів по зброї прочитав
Дмитра Корчинського "Сяючий шлях". Шикарний твір, без перебільшень.

Жадан — добре, красиво, але занадто пострадянськи, до того ж, у Жадана більшість головних героїв, (якщо не всі), пиятики, наркомани і лузери, котрі не знають що їм робити, а до рук їм постійно потрапляють мілфи або малолітки.

Андрухович — добре, постмодерністськи,
(настільки, що можна зламати голову), містично. хоч Андруховича і вваажають основоположником русофобії, (привіт усім лібералам-мистецтвознавцям, котрі доводили, що через це його твори потрібно закенселити), але у нього аж занадто багато написано про москву. звичайно, це рефлексія на студенство, та акцент саме на російській культурі мене ввесь час розчаровував. знову ж таки, головний герой — закоханий лузер, але інтелігент, в котрого ніколи немає бабла.

Корчинський — писав про уберукраїнців, не побоюсь цього винайденого мною терміну. у творі "Сяючий Шлях" — головний герой — такий собі гігачад-християнин, бандит, котрий мутить свої справи, (не завжди успішно), ганяючи то на Київ, то, за збігом обставин, на Лондон. я не знаю, де можна знайти більше романтики, ніж у стрільбі з АК-74 і книгах Дмитра Олексійовича. він пише про стиль, про епоху помаранчевої революції, та бандитизм УКРАЇНИ, а не радянського союзу чи братків з росії. на заміну цього жлобського образу бариги прийшли "братчики" — духовно, інтелектуально, та фізично розвинуті чоловіки, котрі готові будувати добробут своєї Батьківщини будь-якими доступними засобами. це важко назвати романом, адже в діалогах постійно фігурує політологія, мистецтвознавство, релігієзнавство, та філософія. через розмови діючих персонажів можна повірити в Христа, всевласність Асашай, та в добу бароко.

якщо ви ще не читали Корчинського — саме час.
нижче наведу незвично великий список цитат, котрі для мене були ніби двієчка в голову, аби прокинутися і щось робити зі своїм життям.

10/10