Мелодія, 1900 (Німеччина)
Оскар Цвінчер
Не люблю символізм. Особливо німецький. Але, часом те, від чого тікаєш, привалить прямо до долу і вже немає сил та й простору для пручань.
Тут нудна стилістика, не мій типаж персонажів. Але МОМЕНТ! Вся увага на ньому.
У них там вечоріє, чути струмочок води (ну і нехай штучний), жива музика молодого і привабливого юнака підтримує легальний рівень блаженства молодої пані. Але хто тут ця страшна жінка в чорному? Третя зайва? Вона ніжно прихистила в себе на колінах бліде й оголене тіло, і вже й не ясно, чи зайва вона, чи взагалі - музикант.
Мелодія, близькість і загадковий морок. Нічого зайвого, все просто ідеально.
А німецький символізм всерівно не полюблю)
