1 грудня — Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Перші роки | Поясни за Art
1 грудня — Всесвітній день боротьби зі СНІДом.
Перші роки епідемії в США — пекло на Землі.
В такі недалекі 80-90-ті роки інфіковані люди ставали вигнанцями суспільства. Навіть, якщо ти зразковий сім’янин з двома дітьми й безумовним талантом журналіста — твій головний редактор, скоріш за все, вижене тебе з роботи, дізнавшись, що ти інфікований. В суспільстві панувало упередження, що ВІЛом та СНІДом хворіють лише ті, хто розлютив своєю поведінкою Бога (так, це 80-90 роки!!) — наркомани, проститутки, геї, безхатченки. Ніби, інфекція — це кара з неба і нічого з цим не зробити, окрім як відділити себе від «проклятих» подалі.
Одним з перших сміливців, хто оголосив війну упередженням та став на захист інфікованих людей був Девід Войнаровіч — квір-художник, письменник, музикант та громадський діяч.
Його батьки були жорстокими, насилля оточувало його на всіх етапах розвитку. За ілюзію любові, за привид близькості він торгував своїм тілом під мостами, де збиралися такі ж, як і він. Вся ця доля віддячила йому дуже низькою чуттєвістю до болю та дискомфорту.
Девід прославився ультимативною, сміливою творчістю (а це фотографія, колаж, інсталяція, перформанс й живопис), у якій зображував несправедливість влади по відношенню до людей заражених ВІЛ, СНІДом.
У 1991 році він створив роботу «Одного разу ця дитина…», де навколо фотографії себе восьмирічного він описує своє нещасне майбутнє, сповнене насиллям, гомофобією, упередженнями і тд. Скільки болю, жалю і сили відчуваєш, коли просто читаєш ці слова.
