​«Мамо, ти мусиш виїхати за кордон, я все організую», «Тату, я | Prometheus

​«Мамо, ти мусиш виїхати за кордон, я все організую», «Тату, я знайшов, як вас вивезти з міста, збирайте речі». Знайомо? Під час війни батьки та діти часто міняються ролями. Чому сини та доньки стають дорослішими за мам і тат? В психології це явище називається парентифікація.
⠀
Такий процес може мати місце, якщо батьки свого часу не мали прикладу здорових стосунків і не отримали достатньої кількості любові та уваги. Спочатку вони шукають «дорослих» у своїх партнерах, а надалі — в дітях, які стають заручниками ситуації, особливо у випадку кризи, якою, безперечно, є війна.
⠀
Діти фактично стають батьками для своїх батьків: вони беруть на себе повну відповідальність за чужий емоційний стан, життя, здоров’я, рішення, помилки тощо. На перший погляд, це може виглядати як турбота — хіба що трохи перебільшена. Але при детальнішому розгляді виявляється, що під вагою зобов’язань і відповідальності за батьків діти не проживають своє життя, не створюють власні сім’ї, не знаходять часу і ресурсів для себе, відмовляючи собі у найнеобхіднішому: від придбання речей до відвідування лікаря. Це може бути компенсовано, а може проявлятися у вигляді панічних атак, фобій, тривог, депресії, роздратування, відчуття безвиході. Парадоксально, але парентифіковані діти рідко відчувають любов до своїх батьків.
⠀
Що робити в такій ситуації? Турбота — це нормально. Але також нормально — дати право батькам жити власним життям, дорослішати, вчитися бути самостійними, приймати власні рішення. Це під силу кожній людині. Саме сепарація часто запускає процес дорослішання батьків. Вони можуть робити помилки та мають на це право, як і діти — на те, щоб проживати своє власне життя.
⠀
Хочете дізнатися більше? Приєднуйтеся до числа слухачів курсу Марка Лівіна та Іллі Полудьонного «Психологія людей під час війни»
⠀
Старт курсу: 16 червня
Зареєструватися