Пусто

2021-07-23 17:45:34 ​​Чи такі страшні великі романи, як нам здається? У новому епізоді подкасту «Правда і Кривда» Іра та Геля обговорюють, чому великі тексти нагадують серіали, а наше кліпове мислення допомагає долати сотні сторінок. А ще, чому романи писати простіше, ніж коротку прозу, а автори грішать деталями, яких могли б і уникнути. Дівчата порівнюють великі тексти зі шлюбом: прослухайте епізод, щоб дізнатись, з якою книгою вони б якнайскоріше розлучились.

Разом з Ірою говоримо про капіталізм та астрологію у романі «Світила» Елеанор Катон. Це текст про золотошукачів у Новій Зеландії, але не поспішайте називати його нудним. Тут є і вбивство, і алюзії на вікторіанський роман, і навіть герої, кожен з яких символізує знак зодіаку.

Геля розповідає про «Дітей їхніх» Ніколя Матьє. Дія відбувається у французькому провінційному містечку у 90-ті. Підліткові драми переплітаються з проблемами батьків, а дорослішання йде поруч з надмірною фізіологічністю. І виявляється, що з героями у нас значно більше спільного, ніж може здатись.

Не забудемо й про «Амадоку» Софії Андрухович. Чому над романом літає привид Домонтовича, чим дівчатам не вгодили неокласики та як головна героїня створила монстра Франкенштейна.

Нагадуємо, що наші патрони отримують ранній доступ до подкасту: patreon.com/pustoproject

SoundCloud | Apple Podcasts | Google Podcasts | Spotify | Anchor Відкрити / Коментувати

2021-07-06 20:24:43 Фріда Кало або чікіта Фрідучіта, як її називали близькі, була великою мексиканською художницею, щодня готувала чоловікові обід і приносила на роботу. Вона затьмарила останнього картинами про болючу реальність. На полотнах сміялася зі смертю, у житті – кохалася із Левом Троцьким, а в історії – стала мисткинею власного напряму, щоб там не казали Бретон, Пікассо та інші європейські «сучі сини» (цитата Кало).

Сьогодні ми святкуємо її День народження та запрошуємо вас до перегляду нашої лекції! У відео розбираємося з усіма її міцними словами, звабами та травмами.



Відкрити / Коментувати

2021-06-30 19:01:04 ​​Марсель Пруст писав, що реальність формується за допомогою пам’яті. Сергій Жадан порівнює пам’ять із речима. У новому епізоді подкасту «Правда і Кривда» Геля та Іра намагаються з’ясувати, як про неї говорять в літературі останні п’ять років. Та спершу розповідають, із чим пов’язаний бум на пам’ять, як нею маніпулюють та, навпаки, як її використовують, щоб вибудувати спільноту. І ще трохи про сільські плітки та давніх греків, які доводять, що у пам’яті багато спільного з мистецтвом.

«Танжер» Йвана Козленка — путівник Одесою, яку ми не знаємо. Автор шукає новий, український міт міста. «Танжер» — про Одесу Довженка та Яновського, Одесу міжвоєнну й сучасну. Таня Малярчук у своєму«Забутті» аналізує пам’ять особистісну та пошук її у комусь іншому. Головна героїня знаходить її у чоловікові-невротику, який жив у ХХ столітті, — В’ячеславові Липинському. Про пам’ять поколіннєву й географічну пише Таня Калитенко у своєму дебютному романі «Антеро». Героїня перепроживає досвід свого діда-військового, який чи то переслідує її, чи то допомагає щось згадати та краще зрозуміти себе.

У епізоді дівчата обговорюють такі тексти:
- Йван Козленко «Танджер»;
- Таня Малярчук «Забуття»;
- Таня Калитенко «Антеро».

Нагадуємо, що наші патрони отримують ранній доступ до подкасту: patreon.com/pustoproject

SoundCloud | Apple Podcasts | Google Podcasts | Spotify | Anchor Відкрити / Коментувати

2021-06-24 12:08:09 ​​На курсі «Кіно 101» ми продовжуємо знайомство з творчістю класиків кінематографу. Новий епізод починає наше дослідження робіт та стилю Інгмара Бергмана, шведського режисера.

Його кінематографічний доробок налічує понад шістдесят творів. Утім, розпочинав він як театральний сценарист і постановник. Пізніше Бергман продовжив свою кар’єру на кіностудії, де редагував та писав власні сценарії. У 1945 році він зняв свою першу кінострічку з назвою «Криза», проте продовжив займатися драматургією.

У рамках епізоду дивимось фільм «Сунична галявина», який критики вважають найбільш вдалим для знайомства з режисером. Головний герой «Галявини» — Ісак Борг, професор медицини поважного віку, якому мають присвоїти докторський ступінь. Для цього він разом зі своєю невісткою вирушає до Лунда, але не на літаку, як спершу планувалось, а автомобілем. Дорога та пригоди на ній стають каталізатором для внутрішніх змін героя. Яких? Дізнаєтесь, переглянувши стрічку.

На прикладі «Суничної галявини» можемо побачити ті наративи та прийоми, до яких надалі звертатиметься Бергман. Це фізична подорож, яка втілює шлях трансформації героя. Образ безмовної смерти, що не завжди проявляється буквально. Також одним із центральних конфліктів є сімейні стосунки.

Нагадуємо, що детальний аналіз фільму та творчости Бергмана ви можете знайти у курсі «Кіно 101». Він, як і інші бонуси, доступний нашим патронам : patreon.com/pustoproject Відкрити / Коментувати

2021-06-17 12:35:15 ​​Чим полякам не вгодили свині та як західноєвропейці романтизують Іран — в етері новий епізод подкасту «Правда і Кривда»! Його присвячено графічним романам. Геля та Іра говорять про те, що таке література взагалі, чи можемо ми віднести до неї графічні романи і з’ясовують різницю між коміксами та графічними романами. Чому сноби вважають комікси чимось простим, а радянські літературознавці — справжнім злочином.

Чи може графічний роман бути пізнавальним? Звісно! «Заборонений плід» — це комікс про жіночу фізіологію та погляд на неї людей різних епох. Як і нараторка у графічному романі, не забуваємо іронізувати над чоловіками, які вважали клітор міткою диявола. Автор коміксу «Пхеньян» знайомить нас із Північною Кореєю через свій особистий досвід. Не надто інклюзивний.

«Маус» — графічний роман, що здобув Пулітцерівську премію. І не дарма, адже окрім теми голокосту, Арт Шпігельман задається питанням, як він впливає на взаємини між людьми та як їм жити з пам’яттю про це. «Персеполіс» не менш особистий: якщо коротко, Геля та Іра готові вмерти за авторку. Не оминемо й вітчизняний графічний роман «У м’яті», який фрагментарно показує спільне буття однієї пари.

У цьому епізоді дівчата звертаються до таких графічних романів:
- Лів Стрьомквіст «Заборонений плід»;
- Ґі Деліль, «Пхеньян»;
- Арт Шпігельман «Маус»;
- Маржан Сатрапі «Персеполіс»;
- Борис Філоненко, Данил Штангеєв й Антон Резніков «У м'яті».

Дякуємо видавництву «Видавництво» за надані графічні романи.
Також нагадуємо, що наші патрони отримують ранній доступ до подкасту: patreon.com/pustoproject

SoundCloud | Apple Podcasts | Google Podcasts | Spotify | Anchor Відкрити / Коментувати

2021-06-16 12:01:39 ​​Париж, 1922 рік. На одному із міських парканів видніється фраза: «Хто не читав “Улісса” — дурень!». А під цим дописано: «Джойс — чорт!». Така розбіжність думок властива не лише написам на парканах, а й академічним статтям і рецензіям. Джойса і його «Улісса» можна або поважати, або ненавидіти.

Та не залежно від особистого переконання, усі, хто чув про цей текст, сходяться на тому, що «Улісс» — «найскладніше з усього в літературі». Власне, з цього починається (і на цьому ж закінчується) будь-яка розмова про роман Джойса: це моральна катастрофа, буржуазна пропаганда, присмерк літератури і таке інше. Тому в «Улісса» більше прикметників, ніж читачів. Та й не дивно: хто читатиме настільки демонізований роман?

Але головне питання полягає у іншому: чи справді «Улісс» — настільки складний і незрозумілий, як про нього кажуть? Може, не такий страшний чорт, як його описують. Бо врешті, «Улісс» — роман, який прочитали хіба дрібка homo snobius, але про який висловилися всі представники виду ссавців.

Сьогодні, 16 червня, фанати Джойса святкують Блумсдей. Саме у цей день відбуваються події роману. По всьому світу відбуваються читання «Улісса», а у Дубліні — масштабні святкування з відтворенням маршруту героїв та їх вбрання.

Ви також можете стати ближче до «Улісса» з нашим курсом «Література 101», який виходить на Патреоні. Після цього епізоду, ви точно зрозумієте, чому Джойс — не чорт, а хто принципово не читає «Улісса» — дурень.

patreon.com/pustoproject Відкрити / Коментувати

2021-06-04 12:01:17 ​​Гічкок знімав кіно, поки йому дозволяло здоров'я. У 70-тих, у пізній період своєї творчости, він частково повертається до європейського простору. Сьогодні ми розповімо, якими ж були його останні режисерські роботи.

У цей період режисер активно співпрацює з французькими акторами, адже у другій половині 60-х мав невдалий досвід із американцями (так «Розірвану завісу» 1966 року вважають однією з найбільш провальних картин). Крім того, Гічкок знімає у Великобританії та звертається до європейської суспільно-політичної проблематики.

У рамках курсу «Кіно 101» ми розглядаємо три картини цього періоду: «Топаз», «Безумство» та «Сімейна змова».

«Топаз» — шпигунський трилер з інтернаціональним розмахом. Сам Гічкок не вважав цю картину надто вдалою: фінал перезнімали двічі. Та на її прикладі ми прослідкуємо, як змінювалась та розвивалась шпигунська традиція режисера під впливом його авторської манери.

На відміну від попередньої роботи, «Безумство» зібрало багато схвальних відгуків та чотири номінації на «Золотий глобус». У місті з’являється серійний вбивця, який душить своїх жертв чоловічими краватками. Поліція швидко знаходить злочинця, але чи правильні їхні звинувачення? Спойлер: ні. Цей фільм — повернення Гічкока у лондонські декорації та до роботи з британськими акторами.

Не можемо оминути «Сімейну змову», яка стала останньою картиною режисера. Дивимось цю кримінальну комедію, аби зафіксувати та проаналізувати, яким вийшло завершення творчого шляху митця: чи дотримувався він своєї усталеної манери, а чи вдавався до якихось інновацій.

Нагадуємо, що детальний аналіз цих фільмів та творчости Гічкока загалом ви можете знайти у курсі «Кіно 101». Він, як і інші бонуси, доступний нашим патронам : patreon.com/pustoproject Відкрити / Коментувати

2021-06-02 12:21:17 ​​Цього року відбудеться 50-й кінофестиваль «Молодість»! Він починався як дводенний перегляд фільмів студентів кінематографічного факультету, а зараз — це масштабний міжнародний фестиваль. Багато режисерів щороку привозять свої роботи на «Молодість», та сьогодні ми розкажемо про тих, хто дебютував на фестивалі.

Франсуа Озон якраз був одним із таких студентів, які починали свій режисерський шлях на фестивалях. У 1988 році він починає з короткометражок. Знімає картину «Сімейна фотографія», у якій вбиває своїх батьків. Реалії студентського кіно: акторами були родичі та друзі. А в «Пальцях в животі» розповідає про проблему булімії. Озон каже, що фільми можуть розпочати дискусію, і саме цим він і займається: говорить на незручні теми та ставить відверті запитання.

Денні Бойл на «Молодості» дебютує з трилером «Неглибока могила». Сюжет простий: троє друзів знаходять нового співмешканця, який незабаром помирає та залишає по собі сумку грошей. До речі, з цієї картини починається співпраця режисера з Юеном Макгрегором, який пізніше зіграє у фільмі «На голці».

Гаспар Ное привозить на «Молодість» стрічку «Один проти всіх», яка стала продовженням його короткометражки «Падаль». М'ясник, головний герой, виходить з тюрми, намагається боротися з агресією та повернутися до нормального життя. Чи вдасться це йому? Дізнаєтесь, переглянувши стрічку!

Як бачите, «Молодість» стала місцем, де відкрилося багато талантів. Хтозна, можливо і цьогорічні режисери незабаром підкорять Канни чи Голлівуд. Відкрити / Коментувати

2021-05-30 20:18:12 Що спільного може бути у вас з Ернестом Гемінґвеєм, Стівеном Кінгом і навіть Марком Твеном? Любов до котів!

Ці письменники обожнювали котів — домашні улюбленці були великою частиною їхнього життя. У Ернеста Гемінґвея їх було 57, серед яких: Екстазі, Марлен Дітріх, Моторчик та навіть шестипалий Сніжок. Марк Твен якось шукав свою кішку Бамбіо у Нью-Йорку за допомогою реклами, а Чарльз Буковскі присвятив цим тваринам цілу збірку.

Сьогодні, у міжнародний день обіймів з котами, нагадуємо вам частіше пестити своїх котів! Відкрити / Коментувати

2021-05-30 20:18:02 Відкрити / Коментувати