Життєвий шлях князя Федора Острозького: переплетіння українс | Зона відповідальності | #УкрТґ
Життєвий шлях князя Федора Острозького: переплетіння українських та чеських історичних стежок
Бачення українських історичних процесів як таких, що є відірваними від історії Європи, загалом не нове — воно є наслідком радянської окупації, під час якої освіта була поставлена на службу партапарату й історичні знання подавались лише в контексті близькості України до росії. Залишки цього напівсвідомого самоприниження пережили СРСР і живуть досі в головах наших громадян. Однак реальність є протилежною: європейський історичний поступ неможливо уявити без української участі, варто лиш зазирнути далі, ніж у підручник історії 10 класу.
Як приклад можна навести представника одного з найславетніших родів України-Руси — Федора (або, як його називають в чеських джерелах, Фридерика) Острозького. Не дивлячись на шляхетське походження, життєвий шлях Федора не можна назвати заможним чи спокійним. Скоріше навпаки: руський князь обрав шлях боїв, інтриг і походів та перебував в епіцентрі подій, які визначали хід європейської історії на сотні років вперед.
Про життя князя до початку його чеських пригод невідомо практично нічого, окрім того, що народився він в Острозі й батько його також був Федором. Хоча існують теорії, що у життєпис «Федора з Острога» насправді входить біографія 2-3 людей з таким ім’ям, заперечити чи підтвердити їх наразі не вдалося через недостатню кількість джерел.
Фридерик із Острога прибув у Чехію на початку 1420-х років як соратник Жигимонта Корибутовича — племінника князя Вітовта й одного з очільників таборитської течії гуситів (прихильників докорінної реформації католицької церкви). Історики припускають, що Острозький разом із ним знаходився на легендарному Констанцькому соборі і був свідком процесу над Яном Гусом, адже в описі процесу згадується «руський князь із Острога». Загалом на Констанцькому соборі вирішувалася не тільки доля вождя гуситів: обговорювалася плеяда політичних питань, розглядалися претензії, велися дискусії щодо подолання «великого розколу» у католицькій церкві. Окрім вже згаданих Жигимонта та Фридерика, на собор приїхала повноцінна делегація ВКЛ на чолі з київським митрополитом. Тож цілком можливо, що Федір, хоч формально, й був у складі литовської делегації, відстоював там і свої особисті інтереси. Відомо також, що він приймав участь у бою з хрестоносцями-католиками у битві при Усті-над-Лабем у складі військ Корибутовича, що підтримували гуситів.
Згодом, у 1428 році, руський князь-кондотьєр міняє сторону й переходить до табору католиків: у королівському реєстрі за цей рік сказано про володіння Острозького над Веселі-над-Моравою, яке міг передати йому тільки угорський король. Та князь і не думав осісти й почати вести спокійне життя! У листопаді 1429 він напав на гуситський гарнізон в Угерському Броді, який врятувався лише завдяки своєчасній допомозі моравських гуситів на чолі з Яном Товачовським. Потім він з'явився у Братиславі у свиті угорського короля. Відомо, що 6 січня 1430 князь був присутній при конфірмації однієї з грамот Сигізмунда І.
Та й це ще не все! 3 роки по тому невгамовний Фридерик з’являється в Словаччині, але вже як командир таборитського гарнізону міста Жиліна: невідомо, яким чином він примудрився знов зійтись із таборитами, але можна припустити, що на цей раз князь нарешті визначився з пріоритетами і сторін не міняв, адже більше його ім’я, окрім побічних згадок, в архівах не виринає.
Загалом, як можна зрозуміти, Федір Острозький не був аж надто принциповою людиною чи поборником певних ідеалів. Не дивлячись на це, сама лиш його постать доводить нам, що українці аж ніяк не вікували на «околицях історії», як це часто здається нашому меншовартісному брату. Приклад князя — один із багатьох, і його доля переплітається з плеядою інших, не менш цікавих і визначних осіб, що творили світову історію. Хотілося б, щоб нашому суспільству були більш відомі їх імена, адже лиш усвідомлення власної значущості може позбавити нашу націю від хвороби меншовартості й провінціалізму.
Михайло Швид, нерегулярний дописувач «Зони відповідальності».
Малюнок художника Дмитра Капустяна.
