​​Зазвичай, коли піднімається тема родезійської політики, мова | Родезійський Фронт

​​Зазвичай, коли піднімається тема родезійської політики, мова заходить виключно про прем'єр-міністра країни, пана Яна Сміта, а також про його політичних опонентів і ворогів. Цей підхід, хоч і значно спрощує пояснення тих чи інших політичних процесів, все ж може ввести читача в оману- мовляв, всі ключові рішення в країні приймалися виключно прем'єр-міністром. Але це далеко не так.

Сьогодні я спробую коротко познайомити вас з іще одним політиком з Родезії, який відіграв велику роль у історії родезійської державності та боротьби. Він був відповідальним за дуже велику кількість різноманітних сфер політики Родезії- від пропаганди та бізнесу до оборони і міжнародної політики. Його називали найбільш яскравим з усіх лідерів родезійських білих націоналістів.
Цю людину звали Пітер Кеньйон Флемінг-Вольтелайн ван дер Біл, але родезійцям він більш відомий під своїм прізвиськом- Пі. Кей. (eng. P.K.)

Містер ван дер Біл був африканером родом з Південно-Африканської Республіки. Під час Другої Світової добровольцем воював у складі Британських Військ, в той час як більшість його співгромадян все ж не відчували необхідності воювати за далекий Лондон. У 1950 Пітер перебрався до Родезії, де вирішив зайнятися тютюновим бізнесом. Завдяки фінансовій підтримці батьків та власному таланту до бізнесу, вже невдовзі ван дер Біл став справжнім тютюновим магнатом Родезії, заробивши чималі гроші на експорті тютюнових виробів.

У 1962 році, вже успішний та доволі відомий підприємець зацікавився місцевою політикою. Пітер приєднався до партії "Родезійський Фронт" і щиро підтримував ідею родезійської незалежності. Тут він завів міцну дружбу з Яном Смітом, разом з яким вони і почали роботу щодо втілення концепції незалежності в реальність.
Після 1965 року, на плечі Пітера ван дер Біла було покладено надзвичайно важке завдання: він відповідав за взаємодію уряду країни з пресою та пропаганду. Крім того, саме від нього очікували того, аби він зумів добитися визнання країни на міжнародному рівні та зняття санкцій, накладених ООН.

У своїй роботі, ван дер Біл займав чітку антикомуністичну позицію, жорсткий політичний курс та протидію брехні західних країн у медіа. У своїх полум'яних промовах, Пі.Кей. критикував не тільки терористичні рухи та їх комуністичних хазяїв, але і британців з американцями, що своїми діями сприяли погіршенню ситуації в регіоні. Крім того, ван дер Біл чітко слідкував за діяльністю іноземних медіа в Родезії і жорстко реагував на будь-яку прокомуністичну позицію журналістів, висилаючи їх з країни.

Попри те, що Пітер був досить популярним серед білих родезійців, було в його адресу немало справедливої критики. На відміну від того ж Яна Сміта та більшості родезійців, ван дер Біл у своїх політичних поглядах був набагато ближчим до того самого карикатурного "білого расиста", якого в ті роки малювали в пресі, адже він був поплічником ідеї апартеїду. Попри це, Сміт довіряв Пі.Кею., адже попри розбіжності у деяких аспектах політичних поглядів, все ж ван дер Біл був щирим поплічником ідей незалежності та самостійності.

В різний період часу ван дер Біл займав різні посади у кабінеті міністрів, зокрема побував і міністром оборони. У військах Пі.Кея. любили, адже він постійно прибував в зону бойових дій, аби поспілкуватися з солдатами і підтримати їх бойовий дух. Вікіпедія стверджує, що за це "ковбойство" в стилі Черчилля його не долюблювали військові професіонали, але насправді критикував ван дер Біла виключно Кен Флауер, очільник родезійської розвідки (і за сумісницством, ймовірно, британський пацюк).

На міжнародній арені Пітер ван дер Біл завжди займав безкомпромісну про-родезійську позицію. Втім, досягнути бажаного визнання країни та зняття санкцій він так і не зумів.

Після поразки Родезії у 1980, він ще кілька років залишався в країні, знаходячись у опозиції до Мугабе та його влади. У 1987 році, після остаточного перетворення Зімбабве на комуністичну диктатуру, перебрався з сім'єю до ПАР, де і прожив до кінця життя.