На мою думку, сутність тієї чи іншої події неможливо до кінц | Родезійський Фронт
На мою думку, сутність тієї чи іншої події неможливо до кінця зрозуміти, опираючись тільки на сухі статистичні дані чи нудний перелік дат. Свідчення очевидців- ось, що вдихає життя в опис подій, а тому саме вони є вікном у той час. Розказуючи про війну недостатньо просто описувати ту чи іншу битву- адже більшість часу солдати проводили поза боєм. Іноді, для розуміння конктексту тієї епохи, варто звернути свою увагу і на прості, буденні речі. Сьогодні я переповім вам історію, яку розказав Ян Буттеншоу, ветеран RLI та активний учасник родезійської ветеранської спільноти.
Одного ранку, влітку 1971 року, коли я служив командиром 8 відділення 2 коммандо, мене покликали в офіс командира (тоді ним був Пет Хілл) та поставили мені важливе завдання. Мене призначили командиром групи з 10 найкращих бійців другого коммандо та заявили, що для нас є спеціальне завдання в Мозамбіку. В якості перекладача з португальської до групи було приписано Тревора Ходсона. Задачу було сформульовано з дотриманням повної секретності: все, що я отримав в якості брифінгу, так це те, що завтра з ранку наша група при повному озброєнні має прибути до штабу Повітряних Сил, де нас буде забезпечено провізією на два дні та всім необхідним, після чого нас літаком перекинуть в містечко Тете. Завдання мене дещо спантеличело- раніше мене ніколи не відправляли за кордон. Втім, наказ є наказ.
Наступного ранку вся наша група, при повному озброєнні, була доставлена в Тете на літаку Дакота з військової бази Нью Сарум. При прибутті нас зустрів Дадлі Ковентрі та декілька інших офіцерів, що командували відділенням нашої військової розвідки в Мозамбіку. Тут нам і роз'яснили суть завдання: нам всього-навсього треба було перевезти вантажівку радіозв'язку з Тете до Солсбері!
Ми, звичайно, дещо засмутились, адже очікували справжньої пригоди. Втім, такому застосуванню нашого підрозділу була причина: ФРЕЛІМО влаштовувала засідки на дорозі Тете-Чангара все частіше і частіше, а тому ризикувати обладнанням ніхто не хотів. Отже, представники розвідки і зв'язку вилетіли в Солсбері на тій Дакоті, що доставила нас. Лишився лише Джиммі Лі, один з розвідників: він відмовився летіти літаком, адже останні 6 тижнів був за кермом цієї вантажівки і не хотів довірити її управління будь-кому. Якраз перед відльотом Дакоти прибуло два літаки "Провост"- які отримали завдання забезпечувати безпеку нашого руху з повітря- штаб ДУЖЕ хотів, аби вантажівка дісталася до Родезії без пригод.
Ми відправились до штабу місцевих португальських військ, де нам повідомили, що ми можемо приєднатися до військової колони, яка вирушить в потрібному нам напрямку за кілька годин, рівно об 11:00. Тим часом той самий водій вантажівки, Джиммі, який вже непогано знав португальців, вирушив до місцевого інтенданту. Він повідомив, що на базу на невизначений час прибуло ще 12 родезійців (маючи на увазі нас, звичайно) та попросив пайок на 5 діб, а також винний та пивний пайок, який виділявся португальським військовим. Інтендант прохання задовольнив, і таким чином в нашій вантажівці опинилося трохи справжнісінької контрабанди!
Об 11 ми прибули на місце зустрічі з конвоєм, а Провости кружляли над нами в повітрі. Ми чекали португальців хвилин 30- ніхто не з'явився, а по рації нам повідомили, що відправлення конвою було перенесено на невизначений термін. Я порадився з пілотами та прийняв рішення вирушити до Солсбері без португальців- ніхто з нас не хотів стирчати в Мозамбіку довше, ніж було необхідно.
