Азов просив розголосу, і ми говорили про нього щодня. Тепер | Райхскомісаріат Україна

Азов просив розголосу, і ми говорили про нього щодня.

Тепер Азов просить трохи мовчання. Тож ми трохи помовчимо.

Маріупольський гарнізоне, ми схиляємося перед вашою мужністю і бойовою міццю. Наші серця — ваші серця. Ваш біль — наш біль. Хоча, треба бути чесним — мало хто з нас може насправді уявити собі, скільки болю ви бачили і відчували ці довгі місяці, тиждень за тижнем, день за днем, година за годиною.

Ми молимося за вас. З кожним знайомим, сусідом та перехожим нас об'єднує доля Азовсталі. Мільйони українців щоранку починають день із думки: що там Маріуполь? Ви дали нам стільки надії, врятували стільки життів і показати світу стільки сили, що цього вистачить на десятиліття вперед.

Ви зробили все, хлопці та дівчата. Тепер зачаївши подих ми чекаємо на ваш порятунок, бо, як і ви, ми не хочемо, щоб ви ставали мучениками замість звитяжців.

Ми кричимо, але відсьогодні — кричимо мовчки.

Тримайтеся.

АЗОВ — СТАЛЬ.
МОРСЬКА ПІХОТА — ВІРНІ ЗАВЖДИ.
ГЕРОЯМ — СЛАВА!