Руснявість починається не з мови, а зі світогляду. Світогляд п | Саакян 🇺🇦

Руснявість починається не з мови, а зі світогляду. Світогляд починається з питань та системи цінностей.

Якщо ти українською мислиш в парадигмі: Хто винен? А лише потім - Що робити? То вітаю, ти україномовна русня, якій байдуже в чому причина й власне проблема, але люто прагнеш "крові". Тобі байдуже на власні цілі, на те що заважає їх досягнути, тобі просто потрібно призначити винного й бігти далі по граблям, бо: "Винні знайдені - винні розстріляні".

Яка наша ціль:

- Україна де українська мова неупослідженна, розвивається та є мовою загальнонаціонального спілкування?
- Чи реванш та самоствердження за рахунок вчорашніх російськомовних?

Від відповіді на це питання залежить що далі робити.

[Особисте й зле]

Я ще готовий дискутувати чи мають право висувати докори ті, хто україномовність зробив свідомим вибором, всупереч всьому тоді, коли це не було мейнстрімом. Ті, хто лупали цю скелю віддавна. Дискутувати, але не підтримати ідею докоряти. Й я точно не готовий слухати докори до вчорашніх російськомовних від тих, хто жив в тепличних україномовних умовах з дитинства.

Проблема не в мові, а в бажанні пошукати ворогів в середині й самоствердитися паразитуючи на темі мови, а за разом й інших тригерах: виїхали/залишилися, воювали з 14го/з 22го/не воювали, голосували за чи проти когось...

Приведу відсторонений приклад:

Ви народилися в бідній родині, до певного моменту вели себе, як ображений на світ пролетарій, перейнявши модель від батьків. Так було поки ви власними зусиллями та волею долі не вирвалися з цього. По вчорашніх мірках можливо навіть розбагатіли й на вас дивляться вовком. Ви усвідомили, що те як ви діяли та мислити - не альо. Ви розумієте, що не пройшовши цей шлях хрєн би змінилися би й виросли над собою як особистість. Ви визнаєте помилковість ваших тверджень, мотивацій, їх деструктивність для інших й відповідальність за це. Але точно не станете посипати голову попелом й відмовитися від цього періоду життя, бо знаєте які були вихідні умови й те, через що ви пройшли щоб бути тут й таким/такою. Відповідальність й провина різні речі.

Чи може такій людині докоряти, або зверхньо відмовлятися від докору до неї людина, що виросла в заможній родині? Де не знали бідності та голоду, де не було цих травм та страхів.

Так, ця людина також жила в цьому суспільстві й робила моральні вибори відмовляючись від зручності поплакатися, звинувачувати, розбагатіти за рахунок глупоти люмпена, перекласти відповідальність за свої неуспіхи на інших. Ця людина вела себе так, як й мала би згідно зі статусом й вихованням даним своєю родиною. Вела себе правильно.

Так от, чи ця людина має право докоряти, тому, хто піднявся з трущоб й зверхньо пробачати їй її вчорашнє низьке походження й хибність уявлень.

Відповідь очевидна - така людина не стане докоряти іншим, якщо вона повноцінна й вірна своїм цінностям. Й навпаки, саме питання докору з'являється тільки тоді, коли ця людина шукає винних в свої персональних чи колективних бідах.

Якщо вона докоряє, то в цей момент вони помінялися місцями.

Якщо у вас батьки говорять українською, то те що ви україномовний/вна не ваша заслуга, а їх, тих хто пронесли мову крізь своє життя у ваше. Не задирайте носа.

Якщо ви примудрилися попри це стати російськомовними, то вам точно нічим пишатися.

Проте, якщо ви україномовний, попри те, що ваші батьки російсько/угорсько/польсько... мовні, то я готовий вам потиснути руку й обійняти. Ви десятьох "небитих" вартуєте.

Більше поваги, взаємоприйняття та концентрації на головному, бо ми всі продукт трагедій історії України й вихаркуємо їх спільною кров'ю.
В нас точно немає ні зайвих людей, ні зайвих територій, рівно як й ідеальних. В нас є тільки ми, такі які є.