Приємно, коли люди допомагають просто так. Коли навіть не очікуєш на допомогу, тому ще… не просив. Так, мої «Кошенята» назбирали грошей по друзях-знайомих та придбали два причепи, щоби спростити логістику взводу. Бо якщо поступила команда «три зелених свистка», себто переміститись з пункту «А» в умовну Помідорвку, ми повинні… «вжууууух» і умчались. Але всеодно не виходило, щоби уж зовсім «вжууууххх». Потрібен був ще один причіп. Не горить звичайно ж, є запити і більш важливіші, але… потрібен.
І я напевне так голосно думав про це, що днями в особисті написав фейсбучний френд. Причому одразу, без еківоків,
- Олексію! Я бачив, у вас зʼявились два причепи. Якщо є потреба, то можу вам подарувати ще один!
- Ееееее… Я що, так сильно думав про це?
- Ні… Просто… Просто. Ну вирішив спитати!
Отже. Сьогодні мої хлопці притащили третій причіп. Тепер точно, «вжуууууух» і пил стовпом! Правда треба «Ніссан» трохи підшаманити. Бо японська підвіска трохи в шоці від фронтових доріг. Але то вже інша історія!
Дякую дуже усім так кожному, хто допомагає українському війську!
