приїхала до батьків на вихідні і з ниючими всередині дедлайнам | в раю говорять суржиком

приїхала до батьків на вихідні і з ниючими всередині дедлайнами грію в мікроволновці борщ. знаю, шо попереду цілий день, але знаю, шо я його благополучно проїбу разом із дедлайнами.

на радіо говорять про всеукраїнський конкурс в коростені юних баяністів-акордеоністів. згадую, шо там же проводять свято деруна і трохи сміюсь. потім думаю про те, як далі будуть розвиватись маленькі міста, якшо всі їдуть заробляти гроші в київ. на радіо продовжують говорити, шо роблять все можливе для популяризації гри на акордеоні.

перестала сміятися, коли поставила борщ на стіл, а на радіо перестали пиздіти і я таки почула музику.

знаєте такі композиції, шо ти їх слухаєш і осознаєш вообще все, шо можна осознати? оце була вона.

на стулі спить кіт, на плиті стоїть деко з гарбузовим насінням, відкрита велика банка клубнічного кампоту і зверху стоїть для нього кружечка. із нового: банка маринованого часнику (!), який сусідка дала на пробу. на гачечку вісить одна куртка на всіх — в ній ми виходимо на вулицю. є ше одна, в ній мама виходить давати кролям їсти.

отак живеш собі, вчишся, працюєш, читаєш статті про осознанность, але ніхуя не осознаєш. а тут восьмикласник заграв на баяні — і всьо, хоч стій, хоч падай. таке відчуття, шо в цій мелодії, як і в клубнічному кампоті, білих сємєчках, і у великій зеленій куртці — твоя душа. і в коростені, де ти ні разу не був, тоже вона є.

як добре, шо ті люди на радіо роблять все можливе для популяризації гри на акордеоні.