2022-07-11 11:41:21
Ірина та Христина — сестри, вони приїхали до нашої громади в середині квітня із Харкова. Відразу кінцевою точкою обрали Вінницю, але через комендантську годину зупинилися в Розсошенцях у друзів. У Щербанівській громаді їм сподобалось, тож вирішили залишитися: тут спокійно, не чути вибухів, до того ж, — недалеко від дому.
Ірина зараз залишилась без роботи: підприємство зупинилось, Христина — студентка, продовжує дистанційно навчатися у Харківському національному університеті міського господарства імені Бекетова.
До середини квітня дівчата виживали у підвалі батьків під Дергачами разом із родичами, сусідами та їхніми домашніми тваринками — всього їх було 18 чоловік. Їжу було складно дістати: магазини не працювали, із засобами гігієни ситуація ще гірша — доводилось економити на всьому. Дворічна племінниця Ірини дуже дивувалась, коли одне яблуко ділили на п'ятьох. Періодично не було то газу, то світла, то зв‘язку. Також вони дуже переживали за родичів із Маріуполя, з якими довго не могли зв'язатися. Коли ракетами почало «освітлювати» сусідні будинки, сестри вирішили виїхати звідти.
Дівчата вже кілька разів отримували гуманітарну допомогу від Щербанівської сільської ради. Розповідають, що в інших населених пунктах вона набагато гірша. А тут великі пакунки і щоразу набір різний. Також вони скуштували полтавські галушки — "тепер це любов"
«За кордон не хочемо: у нас тут свій дім, своя земля, свій менталітет та свої люди. Дуже вдячні місцевим за гостинність та працівникам сільської ради за їхню турботу.
Бажаємо всім переселенцям пошвидше повернутися додому. Тому що в гостях добре, а вдома — краще. Щоб кожен повернувся із найменшими втратами, щоб залишився дім, а найголовніше — життя та здоров'я своє та своїх рідних».
1.4K views08:41
Щ
