У дні боротьби за наш суверенітет, ми маємо надихатися прикла | СКВИРА Інформ
У дні боротьби за наш суверенітет, ми маємо надихатися прикладами з нашого славного військового минулого. Поки за поребріком святкують день червоного фараона, ми згадуємо велику перемогу українського війська-Кримську операцію полковника Болобочана.
У 1918 році, після укладення Брестського мирного договору, країни Центрального союзу допомогали молодій українській державі визволяти свої землі від червоних варбанд. Запорізький корпус полковника Болобачана тоді допоміг визволити Харків, а уже через 4 дня українські війська розробляли план визволення Криму.
Німецьке командування вважало, що затія українців безнадійна через географічні особливості кримського перешийку. Вони наполягали на підході німецької важкої артилерії й тоді на початку штурму Криму, але полковник Болобачан бачив ситуацію в іншому ключі. Він розробив план штурму Криму через Сиваш, використовуючи знання про реальний стан речей у ворожому таборі. Українські війська на мотодрезинах перетнули замінований міст й деактивували вибухівку, після чого було перекинуто 2 бронепоїзди. Укріплення супротивника були зроблені за останнім словом техніки, але українці змогли перемогти ворога у бою. Вечером того ж дня, а саме 22 квітня, війська Запорозького корпусу зайняли станцію Джанкой- ключ до серця Криму. У Джанкої зосередились усі сили похідної групи і почали трьома частинами просуватися далі: перша частина, що складалася з піхоти, автопанцирників та артилерії просувалася східним боком залізниці за маршрутом Джанкой-Сімферополь, друга частина (Гордієнківський полк та кінно-гірська гарматна дивізія) рушила у напрямку Євпаторії, а третя частина вирушила на Феодосію.
На тлі політичних помилок та військових поразок Центральної ради, військовий рейд 1-ї Запорізької дивізії виглядав блискучою військовою кампанією, яка мала неабияке геополітичне значення і незабаром забезпечила для України здобуття Чорноморського флоту.
Рівень дисципліни серед запорожців був високий упродовж усієї операції — козаки й старшини високо цінували Петра Болбочана, повага до нього та його авторитет були безсумнівними. Це мало ще один, можливо, дещо несподіваний наслідок: віддане ставлення вояків Запорізької дивізії до свого командира було з підозрою сприйняте керівництвом військового відомства УНР — пішли поголоски про начебто диктаторські амбіції полковника.
Під час Кримського походу Запорізька дивізія поповнилася значною кількістю добровольців із Таврії, а також татарськими добровольчими формуваннями. Полковник Петро Болбочан мав намір створити з них окрему регулярну частину, проте згідно з наявними домовленостями українського уряду з німецьким командуванням був змушений розпустити ці волонтерські загони. Усе ж, багато добровольців із Тавриди вступили до Запорізької дивізії ще у Мелітополі.
На превеликий жаль українці не змогли почерпнути вигоди зі визволення Криму, як і з подій 1917-1918 років. Все це було нівельовано політичними чварами, соціалістичними ілюзіями й заздрістю, але операція показала й іншу сторону. Вона заявила, що українці гідні нащадки козаків, що ми можемо дати ворогу по зубам на нашій землі. Крим це та частина нашої батьківщини, яка повернеться до нас. Рано чи пізно лід московської окупації розстане і ми повернемося на свої землі, а окупант буде вигнаний.
Перемога буде за нами!
