«У московських піснях виявляється дух покірності долі і послуху її волі. Росіянин не звик брати діяльної участі в переворотах життя, бо він заприятелював з природою і любить її зображати часто підмальованою, тому що тут його душа може почувати себе вільною. Він не силкується передати в пісні обставини дійсного життя, зате бажає немов відділитися від усього, що існує й, затуливши рукою вуха, хоче начебто забутися в звукові. Через те московські пісні відзначаються глибокою тугою, безнадійним забуттям, якимсь розмахом і плавною протяжністю. В українських менше такої розкоші (…) вони виявляють боротьбу духу з долею, відзначаються поривами пристрасті, стислою твердістю й силою почуття, а також природністю вислову. В них бачимо не забуття й безнадійний сум, а більше невдоволеність і тугу, в них більше дії.
⠀
Михайло Максимович, 1827 р
