Від самого початку індустріальної епохи надію й віру поколінь живили Великі Сподівання необмеженого прогресу — сподівання перемоги над природою, матеріального достатку і безперешкодної особистої свободи — тобто всеосяжного щастя для переважної більшості.
Індустріальний період не виконав отієї Великої Обіцянки, і чимдалі більша кількість людей починає усвідомлювати, що:
— необмежене задоволення всіх бажань не спрацьовує, не дає добробуту, не є дорогою до щастя і навіть до максимального задоволення;
— мріям бути незалежними господарями наших життів настав край, коли ми почали усвідомлювати той факт, що всі ми стали гвинтиками бюрократичної машини і разом з нашими думками, відчуттями і вподобаннями є об'єктами маніпуляцій уряду і промисловців, а також засобів масової інформації, які їм підконтрольні;
— економічний прогрес зачепив лише обмежене коло багатих країн, і відстань між багатими та бідними країнами дедалі збільшується;
— технічний прогрес породив екологічну небезпеку та загрозу ядерної війни, і кожна з них або обидві разом вони здатні покласти край цивілізації і, можливо, всьому живому на Землі.
Альберт Швейцер, відвідавши Осло для отримання Нобелівської премії Миру у 1952 p. cказав: Людина стала надлюдиною, але ще не піднялася до рівня надлюдського розуму.
Еріх Фромм “Мати чи бути”
