Spartak Subbota

2024-02-20 10:03:07 Ефект IKEA — це когнітивне упередження, яке описує тенденцію людей надавати більшу цінність продуктам або предметам, які вони частково створили або зібрали самостійно.

Коли люди інвестують свій час, зусилля та креативність у створення або налаштування чогось, вони схильні переоцінювати кінцевий продукт. Така переоцінка може призвести до сильнішої емоційної прихильності до предмета, а також до посиленого сприйняття його якості та цінності.

Дослідженням цього ефекту займався професор Гарварда Майкл Нортон. В одному з експериментів Нортон запропонував волонтерам та професійним збирачам збирати меблі IKEA, а потім запитував, як добровольці оцінюють результат своєї та чужої роботи у грошовому еквіваленті та за які меблі вони готові заплатити більше.
В результаті респонденти готові були віддати більше грошей за ті меблі, які вони повністю зібрали самі. За меблі, які учасники зібрали самі лише частково, були готові віддати менше грошей, а за вже повністю зібрані меблі — ще менше.

Ефект ІКЕА виникає через кілька психологічних факторів:

Виправдання зусиль. Коли люди вкладають зусилля в завдання, вони, як правило, виправдовують ці зусилля, приписуючи більшу цінність результату. У випадку складання меблів IKEA зусилля, докладені для складання предмета, змушують людей сприймати кінцевий продукт як більш цінний.
Упередження власності. Люди схильні більше цінувати речі, коли сприймають себе власниками, а не просто споживачами. Коли люди беруть участь у створенні або налагодженні продукту, вони розвивають сильніше почуття власності, що призводить до більшої прихильності та оцінки.
Зменшення когнітивного дисонансу. Ефект IKEA також можна пояснити теорією когнітивного дисонансу. Складання меблів або завершення проєкту самостійно вимагає зусиль, часу, а іноді й розчарування. Щоб зменшити дискомфорт, спричинений цим негативним досвідом, люди можуть переконати себе, що кінцевий результат вартий зусиль, що призводить до переоцінки продукту.
Почуття виконання. Виконання завдання самотужки може дати відчуття майстерності та завершеності дії. Це позитивне відчуття покращує сприйняття результату, завдяки чому люди з більшою ймовірністю припишуть більшу цінність продукту, який вони створили.

Загалом, ефект IKEA може мати різні наслідки в різних контекстах:

Підвищена оцінка продукту. Одним із найбезпосередніших наслідків ефекту IKEA є те, що люди схильні переоцінювати продукти, які вони зібрали або налаштували самостійно. Це може змусити їх сприймати продукт як більш якісний або цінніший.
Посилена емоційна прив’язаність. Люди, які вклали час і зусилля у створення або налаштування продукту, часто розвивають до нього сильнішу емоційну прив’язаність. Цей емоційний зв’язок може призвести до підвищення задоволеності та лояльності до бренду чи продукту.
Готовність платити більше. Коли людина особисто інвестувала у створення продукту, часто готова заплатити за нього більше, ніж заплатила б за подібний попередньо зібраний або попередньо виготовлений продукт.
Збільшення залученості клієнтів. Надаючи можливість клієнтам персоналізувати або налаштовувати свої покупки, компанії можуть підтримувати глибший зв’язок зі своєю аудиторією та заохочувати повторну співпрацю.
Продуктивність і мотивація. Надання працівникам можливості брати участь у створенні або налаштуванні робочого середовища чи інструментів може підвищити продуктивність і мотивацію. Почуття власності та досягнення, пов’язане з ефектом IKEA, може позитивно вплинути на моральний стан і задоволення співробітників.
Ризик переоцінки. Хоча ефект IKEA може призвести до позитивних результатів, таких як підвищення оцінки продукту та залучення клієнтів, існує ризик того, що люди можуть переоцінити якість або вартість продукту, який вони зібрали. Це може призвести до розчарування, якщо продукт не відповідає їхнім завищеним очікуванням.
Незворотні витрати. Ефект IKEA впливає на ефект незворотних втрат, зокрема, коли управлінці продовжують виділяти ресурси (грошові, людські тощо) невдалим проєктам, в які вони інвестувалися. Відкрити / Коментувати

2024-02-18 10:13:30 Асертивність — здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини. Це здатність оптимально реагувати на критику та вміння рішуче говорити собі та іншим «ні», якщо цього вимагають обставини. Асертивність дозволяє зробити свою поведінку гнучкою.

Асертивні люди здатні спілкуватися чітко, прямо та чесно, зберігаючи належність та повагу до інших. Вони вміють відкрито висловлювати свої думки та почуття, відстоювати свої кордони та ефективно вести переговори в різних ситуаціях: на роботі, в особистих стосунках чи соціальних взаємодіях.
Ключові особливості асертивного спілкування включають:

Чітке і пряме вираження думок і почуттів.
Повага до себе та інших.
Впевненість у своїх силах і правах.
Відстоювання своїх потреб і бажань, не порушуючи прав інших.
Активне слухання та співпереживання іншим.
Твердість у встановленні меж і при необхідності говорити «ні».

Асертивність варто розвивати з кількох причин, оскільки вона відіграє вирішальну роль у різних аспектах життя, включаючи особисті стосунки, професійну взаємодію та саморозвиток.

Ефективна комунікація. Асертивність дозволяє людям чітко та прямо висловлювати свої думки, почуття, потреби та межі. Це допомагає уникнути непорозумінь, конфліктів та образ у стосунках.
Встановлення кордонів. Асертивність дозволяє людям встановлювати та підтримувати здорові межі у стосунках. Висловлюючи свої обмеження та переваги, асертивні люди можуть перешкодити іншим скористатися ними або перетнути їх межі.
Самозахист. Бути асертивним означає відстоювати себе та відстоювати власні права та інтереси. Це дає людям можливість відстоювати те, у що вони вірять, і впевнено досягати своїх цілей.
Вирішення конфліктів. Асертивне спілкування має вирішальне значення для конструктивного вирішення конфліктів. Це допомагає людям висловлювати свої занепокоєння та точки зору, одночасно прислухаючись до точок зору інших, що призводить до взаєморозуміння та компромісу.
Підвищена самооцінка. Асертивність тісно пов’язана з самооцінкою та впевненістю в собі. Висловлюючись чітко та спокійно й отримуючи шанобливі відповіді від інших, люди можуть створити позитивний образ себе та розвинути почуття власної гідності.
Зниження стресу та занепокоєння. Придушення власних почуттів або постійне пристосування до вимог інших може призвести до стресу, занепокоєння та образи. Асертивність дозволяє людям виражати себе автентично, що призводить до більшого емоційного благополуччя та зменшення психологічного тиску.
Просування по службі. На робочому місці асертивна комунікація є важливою для вираження ідей, ведення переговорів і професійного самоствердження. Це може призвести до кращої командної роботи, підвищення продуктивності та більших можливостей для кар’єрного зростання.
Здорові стосунки. Асертивність сприяє чесному та відкритому спілкуванню у стосунках, що має важливе значення для їх розвитку та довготривалості. Це заохочує взаємну повагу, довіру та взаєморозуміння.

Розвиток асертивності передбачає вивчення та відпрацювання певних комунікативних навичок і вміння цінувати власні потреби та межі, а також повагу до потреб та меж інших.
Ось кілька кроків, щоб розвинути асертивність:

Самосвідомість
Чітке вираження власних думок
Навички активного слухання
Встановлення чітких кордонів
Розвиток впевненості у собі
Навички контролю емоцій
Розвиток терпіння Відкрити / Коментувати

2024-02-15 10:02:32 Тож, чи можна виявити абʼюз можна в стосунках?
Так
Ось декілька пунктів:

Постійний контроль себе. Необхідність підбирати слова, момент, інтонацію, рухи, щоб не вплинути на настрій партнера.
Ідеалізація партнера. На початку взаємин партнер-аб’юзер ідеалізує свою жертву. Це робиться для того, щоб жертва згодом потрапила в пастку ідеального образу, який аб’юзер вибудував для неї. Далі жертва буде готова на все, щоб  продовжувати відповідати цьому образу, навіть якщо це буде завдавати жертві психологічної і фізичної шкоди. 
Перекладання відповідальності. Партнер знімає з себе відповідальність за конфлікти та не бажає визнавати свої помилки, що згодом відображається на стосунках.
Контроль. Партнер стежить за кожним кроком своєї жертви і не дозволяє їй приймати рішення самостійно. Аб’юзер може контролювати одяг, поведінку, коло спілкування, вибір хобі або роботи.
Ревнощі. Будь-який метод обмеження свободи свого партнера і спроба змінити спосіб життя партнера на основі ревнощів – це точна ознака аб’юзу. У здорових стосунках людина не розглядає свого партнера як власність.
Газлайтинг. Абʼюзер постійно намагається переконати жертву в тому, що у неї спотворене сприйняття реальності. Часто лунають фрази «Такого не було, ти все видумуєш» або «Я такого не говорив/ла».
Наявність подвійних стандартів. Якщо партнер дозволяє собі певні моделі поведінки, але ставить обмеження для свого партнера — це ознака аб’юзера. Наприклад, аб’юзер може гуляти вночі з друзями, але не дозволяє це робити своїй жертві.
Образи замасковані під жарт. Жарт — коли смішно обом. Однак, коли абʼюзер бачить, що його слова торкають, а він продовжує — абʼюз.
Знецінення досягнень та сильних якостей. Дуже часто партнери-аб’юзери оцінюють успіхи й сильні якості, як загрозу. Якщо партнер переводить тему на іншу, коли заходить мова не про нього і його досягнення – це точна ознака маніпуляції.
Егоцентризм. Людина не думає про потреби та бажання свого партнера. Всі дії у відносинах спрямовані на поліпшення добробуту тільки одного партнера. Страхи й почуття іншого не беруться до уваги та не є важливими.
Нерівноцінний обмін ресурсами. В аб’юзивних відносинах один партнер постійно вкладається у стосунки, віддаючи свій час, емоційні та фінансові ресурси, коли інший партнер не віддає нічого натомість і виступає у ролі паразита.
Тиск різного роду та експлуатація. Партнер використовує побутову та інтелектуальну працю своєї жертви, створює тиск на певні дії через загрозу і маніпуляції.
Стосунки як американські гірки. У  аб’юзивних відносинах спостерігаються постійні перепади з «дуже добре» до «дуже погано». Це викликає повну залежність у жертви, яку можна порівняти з наркотичною. Відкрити / Коментувати

2024-02-14 09:40:07 Аб'юзивні стосунки — взаємини, в яких одна людина (аб'юзер, агресор, насильник, кривдник) шляхом насильства (фізичного, сексуального, психологічного чи економічного) порушує особисті кордони іншої (постраждалої або жертви) з метою придушення волі та підкорення.

Прояви абʼюзу можуть відрізнятися залежно від типу насильства та індивідуальних обставин, але деякі загальні прояви включають:

Фізичні ознаки: синці, порізи, опіки, зламані кістки, незрозумілі травми або часті травми, які не відповідають наданому поясненню.
Емоційні ознаки: тривога, депресія, низька самооцінка, перепади настрою, замкнутість, страх або надмірна залежність від кривдника.
Психологічні ознаки: ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), нічні кошмари, спогади, гіпернастороженість, дисоціація або суїцидальні думки.
Поведінкові ознаки: уникання певних людей або ситуацій, зміни в режимі харчування чи сну, зловживання психоактивними речовинами, самопошкоджуюча поведінка, агресія.
Соціальні ознаки: ізоляція від друзів і родини, небажання брати участь у громадських заходах, напружені стосунки або труднощі з довірою до інших.
Фінансові ознаки: контроль над фінансами з боку кривдника, раптові зміни фінансового стану або неможливість доступу до грошей чи ресурсів.
Статеві ознаки: інфекції, що передаються статевим шляхом, травми, страх інтимної близькості або уникнення статевих контактів.
Зневажливе ставлення: недоїдання, погана гігієна, неліковані захворювання, поганий одяг або відсутність нагляду (у разі недбалого ставлення до дитини).

Головне бажання аб'юзера — підкорити собі волю партнера, зробити жертву ще більш залежною. Відкрити / Коментувати

2024-02-12 11:12:29 Психологічна маніпуляція — різновид соціального впливу, який використовується для прихованого впровадження в психіку жертви цілей, бажань, намірів, відносин або установок маніпулятора, які не збігаються з актуально-існуючими потребами жертви. Тобто, використання психологічних тактик для впливу, контролю або обману інших для досягнення власних цілей.

Маніпулятивний вплив може приймати різні форми та відбуватися в різних контекстах, таких як особисті стосунки, робочі місця, політика та реклама.
Деякі поширені техніки психологічної маніпуляції включають:

Газлайтинг. Передбачає маніпулювання кимось, щоб поставити під сумнів їхні власні думки, почуття та здоровий глузд. Маніпулятор може заперечувати реальність, робити неправдиві твердження або спотворювати правду, щоб змусити жертву засумніватися в своїх уявленнях.
Почуття провини. Маніпулятори можуть використовувати почуття провини як інструмент для контролю поведінки інших. Вони можуть змусити жертву відчути відповідальність за своє нещастя або спробувати змусити її відчути провину за встановлення меж чи самоствердження.
Любовне бомбардування. Ця тактика включає в себе обсипання когось надмірною увагою, прихильністю та похвалою, щоб завоювати їхню довіру та відданість. Коли людина емоційно інвестована, маніпулятор може використовувати її вразливі місця.
Ізоляція. Маніпулятори можуть ізолювати своїх жертв від друзів, родини та інших джерел підтримки, щоб посилити контроль над ними. Це може зробити жертву більш залежною від маніпулятора та вона з меншою ймовірністю звернеться за допомогою чи спробує втекти від ситуації.
Маніпулятивна мова. Це передбачає використання мови в оманливий або маніпулятивний спосіб для впливу на думки, почуття та поведінку інших. Наприклад, маніпулятор може використовувати лестощі, погрози або нечіткі обіцянки, щоб змусити когось робити те, що вони хочуть.
Приховування інформації. Маніпулятори можуть приховувати важливу інформацію або вибірково розкривати інформацію, щоб контролювати розповідь і маніпулювати сприйняттям інших.
Емоційна маніпуляція. Це передбачає використання чиїхось емоцій, таких як страх, провина або співчуття, щоб маніпулювати їхньою поведінкою. Наприклад, маніпулятор може зіграти на чиїйсь незахищеності чи вразливості, щоб отримати те, що хоче.

Маніпулятори можуть мати різні можливі мотиви, включаючи, але не обмежуючись наступними:

Необхідність просувати свої власні цілі та особисту вигоду практично за будь-яку ціну для інших
Сильна потреба досягати відчуття влади та переваги у відносинах з іншими
Бажання і необхідність відчувати себе контролюючим
Бажання отримати відчуття влади над іншими, щоб підняти свою самооцінку
Нудьга або зростаюча втома від оточення, вбачання у цьому переважно гру, ніж кривду іншим
Прихований "порядок денний", кримінальний чи інший, в тому числі фінансові маніпуляції (часто спостерігається, коли люди похилого віку або незахищені багатії, що нічого не підозрюють, намірено робляться мішенню з метою виключно отримання фінансових активів жертви)

Кожна людина ризикує стати мішенню маніпуляцій, але є декілька ефективних методів протистояти такому негативному впливу:

Не приймати виправдань
Оцінювати вчинки, а не наміри та слова
Бути вільним від ілюзій щодо людської поведінки
Бути чесним з собою
Встановлювати особисті кордони
Робити прямі запити
Фокусуватись на теперішньому
Посилювати самосвідомість Відкрити / Коментувати

2024-02-09 10:02:19 Газлайтинг — форма психологічної маніпуляції, за якої особа чи група приховано сіє насіння сумніву у жертви, змушуючи її сумніватися у власній пам’яті, сприйнятті чи розсудливості. Як наслідок — втрата зв’язку з реальністю, зневіра у собі, підозра божевілля у себе, відчай.

Газлайтинг є одним з основних елементів психологічного тиску в системі аб’юзивної поведінки, що є психологічною основою домашнього насильства.

У міжособистісних стосунках тактика газлайтингу може включати:

Заперечення або применшення почуттів та переживань іншої людини.
Приховування інформації або відмова від відкритого спілкування.
Суперечність сприйняття людиною дійсності.
Проектування власної поведінки на іншу людину.
Звинувачення іншої людини в проблемах або невдачах.
Використання маніпуляції та контролю, щоб підірвати довіру та автономію іншої людини.

В цю гру завжди грають двоє: психічний ґвалтівник, або переслідувач, і друга людина, жертва

Ініціатор газлайтингу:

Змушує свою жертву засумніватися у пам'яті.
Змушує задуматися про свою емоційну стабільність та адекватність.
Підносить жертву як дурну, розумово немічну людину.
Підкреслює уявну вікову, гендерну та фізіологічну некомпетентність.
Заперечує почуття та факти, що мають важливість для жертви.

Техніки газлайтингу можуть відрізнятися за витонченістю та серйозністю, але всі вони спрямовані на маніпулювання чиїмось сприйняттям реальності та підрив їхньої впевненості.

Заперечення. Це повне заперечення того, що певні події відбулися або що певні речі були сказані, навіть якщо є докази протилежного. Наприклад, сказати "Я ніколи цього не говорив", коли це явно було.
Тривіалізація. Мінімізація почуттів або переживань іншої людини, змушуючи її відчувати, що її проблеми є неважливими або ірраціональними. Наприклад, кажучи: "Ти просто надмірно реагуєш" або "Нічого страшного не сталось".
Перекручування. Спотворення фактів або маніпулювання інформацією, щоб змусити іншу особу сумніватися у своїй пам’яті чи сприйнятті. Це може включати вибіркове пригадування або спотворення минулих подій. Наприклад, сказати: "Це не те, що сталося; ти пам’ятаєш це неправильно".
Звинувачення. Перекладення відповідальності за проблеми чи конфлікти на іншу особу, змушуючи її відчувати себе винною або неадекватною. Наприклад, сказати: "Якби ти не зробив/не сказав, цього б не сталося".
Проектування. Звинувачення іншої особи в поведінці або мотивах, у яких винні самі газлайтери, відволікання уваги від власних дій. Наприклад, кажучи: "Це ти той, хто завжди бреше", коли вони нечесні.
Ізоляція. Відрізання іншої людини від джерел підтримки, наприклад, друзів, сім’ї чи інших форм сторонньої точки зору. Це може зробити жертву більш залежною від маніпулятора та менше сумніватися в маніпуляціях.
Збивання з пантелику. Створення відчуття хаосу чи неузгодженості у стосунках шляхом постійної зміни правил чи очікувань, що ускладнює іншій людині відчуття безпеки чи впевненості у своєму розумінні ситуації.
Газлайтинг через довіреність. Залучення інших для підтримки розповіді насильника або для подальшої ізоляції та підриву жертви. Це може включати вербування друзів чи членів сім’ї для підтвердження версії події, яку висловив газлайтер або для дискредитації жертви. Відкрити / Коментувати

2024-02-08 10:41:42 Сьогоднішній випуск вийшов про що завгодно, але не про вбивць



Відкрити / Коментувати

2024-02-07 10:02:14 «Локус контролю — схильність людини приписувати успіх чи невдачі у житті зовнішнім обставинам чи власним здібностям.»

Цю концепцію вперше розробив психолог Джуліан Роттер у 1950-х роках. Фокус контролю часто поділяють на два основні типи: внутрішній та зовнішній локус контролю.

Внутрішній (інтернальний) локус контролю. Люди з внутрішнім локусом контролю вважають, що вони контролюють своє власне життя та результати своїх дій. Вони схильні приписувати успіхи та невдачі власним здібностям, зусиллям і вибору. Люди з внутрішнім локусом контролю відчувають себе уповноваженими формувати власну долю та брати відповідальність за свої дії. Такі люди успішніші в професійному житті, мають міцніше здоров'я, у них краще складаються особисті відносини і розвивається кар'єра.
Зовнішній (екстернальний) локус контролю. З іншого боку, особи з зовнішнім локусом контролю вважають, що зовнішні чинники, такі як удача, доля чи впливові особи (наприклад, авторитетні особи, суспільні норми), головним чином визначають їхні результати. Вони можуть відчувати себе безсилими чи безпорадними, впливаючи на обставини, що склалися, і можуть приписувати успіх чи невдачу удачі чи зовнішнім силам, які вони не контролюють.
Також люди із зовнішнім локусом контролю часто шукають схвалення інших. Наприклад, прагнуть якнайшвидше відповісти на повідомлення керівника, щоб справити на нього гарне враження, або перевіряють кількість "лайків" під своїми фото у соцмережах.

Загалом, існує декілька факторів, завдяки яким формується локус контролю:

Досвід раннього дитинства. Діти, яких заохочують досліджувати, робити вибір і брати на себе обов’язки відповідно до віку, швидше за все, розвинуть внутрішній локус контролю. Якщо ж батьки схильні до гіперопіки, то у дітях найчастіше закладається зовнішній локус контролю.
Соціальне навчання. Людина вчиться у зразків для наслідування, які демонструють внутрішні або зовнішні атрибути успіху та невдачі. При потраплянні в середовище, де прийнято перекидати відповідальність на зовнішні фактори сформується екстернальний тип сприйняття, навіть у дорослому віці.
Культурні впливи. Культури, які наголошують на індивідуалізмі, особистій відповідальності та самовизначенні, мають тенденцію розвивати внутрішній локус контролю. Навпаки, культури, які віддають пріоритет колективній відповідальності або приписують успіх зовнішнім факторам, можуть сприяти зовнішньому локусу контролю.
Життєвий досвід. Особистий досвід, включаючи успіхи, невдачі, травми та труднощі, може впливати на локус контролю. Люди, які досягають неодноразових успіхів завдяки своїм зусиллям, швидше за все, розвинуть внутрішній локус контролю. І навпаки, люди, які стикаються з хронічними труднощами, відчувають навчену безпорадність або сприймають себе як неконтрольованих, можуть розвинути зовнішній локус контролю.
Релігійність та забобонність. Віра в те, що все наше життя залежить від зовнішніх сил чи долі, також не сприяє розвитку інтернальності. Якщо день не задався, людині із зовнішнім локусом контролю простіше звинуватити ретроградний меркурій, ніж визнати власні помилки.

Локус контролю має кілька важливих наслідків у різних аспектах життя людини:

Мотивація та досягнення
Вплив на психічне здоров’я та благополуччя
Стратегії подолання проблем
Вплив на міжособистісні стосунки та стиль спілкування
Успіх у кар’єрі
Фінансовий менеджмент Відкрити / Коментувати

2024-02-06 10:02:32 «Стоїцизм - це філософська школа, що виникла в Стародавній Греції, заснована Зеноном з Кітіуму на початку 3 століття до нашої ери. Він процвітав в елліністичний період, а пізніше став впливовим у Стародавньому Римі.»

Стоїцизм вчить розвивати самоконтроль і силу духу як засіб подолання деструктивних емоцій і поведінки з метою досягнення стану внутрішнього спокою або миру.

Ключові принципи стоїцизму включають:

Зосередженість на тому, що можна контролювати.
Прийняття природного порядку.
Життя згідно з природою та гармонію з раціональним порядком Всесвіту.
Чеснота як найвище благо
Практика усвідомленості та саморефлексії.
Практична мудрість.
Соціальна відповідальність.

Стоїцизм пропонує численні практики, які можна застосувати до повсякденного життя, допомагаючи людям долати труднощі та культивувати більш стійке та повноцінне існування.

Негативна візуалізація. Стоїки практикують негативну візуалізацію, уявляючи найгірші сценарії або втрати, щоб оцінити те, що вони мають у даний момент. Це допомагає виховувати вдячність і стійкість, готуючи розум до труднощів і навчаючи людей не сприймати речі як належне.
Дихотомія контролю. Стоїцизм пропонує практику зосередженості на розрізненні між тим, що підвладно (наприклад, думки, дії та ставлення), і тим, що поза контролем (зовнішні події чи дії інших людей). Зосереджуючись на тому, що можна контролювати, і приймаючи те, що не можна, стоїки уникають непотрібного стресу та розчарування.
Прийняття теперішнього моменту. Стоїцизм наголошує на прийнятті теперішнього моменту таким, який він є, без осуду чи опору. Ця практика, яку часто називають «amor fati» (любов до долі), передбачає прийняття життєвих обставин — як позитивних, так і негативних — як можливості для зростання та навчання.
Етика чеснот. Стоїки надають пріоритет розвитку таких чеснот, як мудрість, мужність, справедливість і помірність. Вони прагнуть жити доброчесно згідно з розумом і моральною досконалістю, визнаючи, що чеснота є найвищим благом і ключем до повноцінного життя.
Уважність і самосвідомість. Прихильники стоїцизму розвивають уважність і самосвідомість за допомогою таких практик, як медитація, роздуми та ведення щоденників. Ці практики допомагають людям краще усвідомлювати свої думки, емоції та поведінку, дозволяючи реагувати на життєві виклики з більшою ясністю.
Memento mori. Стоїки практикують «memento mori», або пам’ять про смерть, як спосіб культивувати перспективу та цінувати життя. Розмірковуючи про непостійність існування та неминучість смерті, стоїки спонукають себе жити щодня з цілеспрямованістю, цілісністю та вдячністю.

Загалом, стоїцизм забезпечує практичну та філософську основу для більш осмисленого, стійкого та повноцінного життя, пропонуючи цінні інструменти та ідеї, які можна застосувати до повсякденних викликів та досвіду. Звісно, практичне застосування стоїцизму в житті має чимало переваг.

Емоційна стійкість
Підвищення самосвідомості
Поліпшення процесу прийняття рішень
Підвищена стійкість перед обличчям труднощів
Більше відчуття внутрішнього миру та спокою
Покращені стосунки
Підвищена вдячність Відкрити / Коментувати

2024-02-02 11:36:47 Добрий ранок

Чи можете ви уявити, як би виглядало ваше життя, якби вас виховали не за вашою статтю? Тож…

Джон Мані – сексолог і психолог, який спеціалізувався переважно на статевій ідентичності.

1965 року до нього звернулася родина Реймерів. У них народилися близнюки Брайан та Брюс та останньому лікарі невдало зробили обрізання. Але, батьки не знали, що з цим робити. Тож, Джон Мані запропонував розгубленим батькам зробити хлопчику операцію зі зміни статі та виховувати його як дівчинку.

Брюс став Брендою. Незважаючи на всі навіювання сім'ї, Бренда демонструвала хлоп'ячий характер і поведінку: любила машинки та пістолети. Ігри з дівчатами її зовсім не цікавили.

Насправді ж доктор Мані давно хотів провести експеримент з метою довести, що статева приналежність обумовлена вихованням, а не природою. Незважаючи на те, що Мані зазначав у своїх звітах, що дитина росте повноцінною дівчинкою, батьки та шкільні вчителі стверджували, що, навпаки, дитина проявляє всі властивості характеру хлопчика. Крім того, батьки, які приховували від дитини жорстоку правду, відчували на собі дуже сильний емоційний стрес, в результаті якого у матері виникли суїцидні нахили, а батько почав сильно пити. Тому, батько не витримав і розповів Бренді всю правду.

Через кілька років Брюс-Бренда все ж таки пішов з дому та вирішив стати чоловіком: змінив ім’я і став Девідом, змінив імідж і зробив кілька операцій зі зміни статі. Він був морально зламаний і тричі намагався покінчити життя самогубством, остання спроба закінчилася комою. Але незабаром одружився і усиновив дітей своєї дружини.

Висновок, який зробив психолог Джон Мані із цієї трагічної історії: виховання не впливає на гендерну приналежність. Він довго не наважувався опублікувати своє відкриття, бо боявся, що громадськості його експеримент може не сподобатися. Відкрити / Коментувати