Поки є час між бойовими завданнями, трохи випереджаючи дату, н | Спілка ветеранів війни з Росією
Поки є час між бойовими завданнями, трохи випереджаючи дату, напишу кілька своїх думок до 5 місяців після широкомасштабного вторгнення орди.
Вже очевидно, що окупанти зазнали поразок у двох стратегічних операціях.
Під час першої було оголошено намір взяти Київ й змінити владу в Україні. В результаті, розбитим виявилося не лише величезне угрупування ворога, яке безпосередньо наступало на столицю, а й наступні ешелони цієї операції в Чернігівській і Сумській областях. Рятувалися втечею. Самі російські військові у своїх блогах називають підсумок першого етапу «бєг к граніце»
Перед початком другої, «битви за Донбас», ворогом заявлялася ціль оточити всі лівобережні сили ЗСУ одночасними наступами від Ізюму на південь, і від Гуляйполя на північ. Отримавши потужну відсіч уже в квітні, орда зосередилася на наступі по невеликому, в масштабах всього театру бойових дій, напрямі Сєвєродонецька-Лисичанська. Навіть у такому, дуже урізаному форматі, виконати головну ціль з оточення підрозділів ЗСУ в тому районі окупанти не змогли.
Зараз росіяни перегруповуються і намагаються зрозуміти, що їм робити далі. Наступальний потенціал перебуває на останньому видиху. По всій РФ в екстреному порядку намагаються сформувати «добровольчєскіє батальйони» від місцевої влади. Окупанти, які вже повоювали в Україні, і яким вдалося втекти назад на болота, пишуть, що йти в такі підрозділі можуть «одні лохі». Нової техніки немає, середній командний склад орди вибитий дуже сильно. Сформувати нові боєздатні частини в таких умовах надзвичайно складно. Можна сформувати лише батальйони гарматного м‘яса, й до самих мокшів це потроху починає доходити.
В цей час ЗСУ завдають ударів у глибину, знищуючи склади з боєкомплектом, штаби і шляхи логістики ворога. Де дозволяє ситуація, переходять до звільнення населених пунктів й покращення власних позицій.
Орда досі велика й потужна. Але якщо в березні ми всіма силами відбивалися від звіра, намагаючись вижити під час його раптового стрибка, то за ці місяці нам вдалося завдати йому кількох серйозних ран. Зараз звір зачаївся, ще ричить і скалить свої ікла, проте відчуває, що з ролі мисливця з кожним тижнем потроху переходить у роль здобичі. Крізь рани витікає сила звіра, червоні прапорці навколо нього починають зближуватися. Він ще буде битися, бо розуміє, що просто так піти йому вже не дадуть. Ще завдасть нам багато горя, втрат і руйнувань.
Але звір має бути вбитим, щоби, зализавши рани, не повернутися потім.
І у нас вистачить сил це зробити.
https://t.me/olvoitko
