Йо, мої бентежні люди Сьогодні рівно три місяці як йде війна | Нотатки бентежного стратега

Йо, мої бентежні люди

Сьогодні рівно три місяці як йде війна і здається вже час (наприклад, мені) прийняти той факт, що сьогодні дійсно 24-те травня, а не девяносте 24-те лютого. І що на жаль, ми живемо у тій версії реальності, де сусідня із нами країна — довбаний оркостан, з якого повилазило казна-що.

За ці три місяці мені повезло врятуватись і вчасно виїхати з Київської області, розминувшись і зі снарядами, і з окупантами. Пожити майже місяць на Закарпатті, і ще майже місяць у Німеччині. І повернутись потім в Україну.

Але навіть усвідомлення свого везіння та вдячність оточуючим за допомогу не рятують від тотального відчуття смутку та безсилля. Думаю, що деякі з вас, якщо не більшість, розділяють ці почуття.

Після невеличкої рефлексії та короткого занурення у тези, які пропонує еволюційна психіатрія, я вирішила поділитися з вами висновками про те, чим є смуток у житті стратега, як ми з ним працюємо та працювали раніше, не надаючи йому якогось особливого значення.

Якщо вам лонгрід сподобається киньте донат. А як не сподобається — то все одно киньте, бо ну, ви самі розумієте.
Повернись Живим
Фонд Притули
Frontline Care
United 24