​​КЦС ВС звернув увагу, що не допускається «вживати право на з | Верховний Суд

​​КЦС ВС звернув увагу, що не допускається «вживати право на зло»

Районний суд заочним рішенням стягнув з відповідача на користь позивачки борг, а згодом за заявою відповідача скасував це рішення та призначив справу до розгляду в загальному порядку.

Тим часом відповідач уклав із матір’ю договір дарування належної йому 1/3 частки квартири, тому позивачка вказувала, що цей договір містить ознаки фіктивності, а отже повинен бути визнаний недійсним.

Пізніше мати відповідача уклала договір купівлі-продажу спірної частки квартири з третьою особою.

Тож з урахуванням збільшення позовних вимог позивачка просила суд визнати недійсним договір дарування спірної частки квартири, застосувати як спосіб цивільного захисту процедуру реституції, а саме повернення спірної частки на квартиру первісному власнику – боржнику.

Суд першої інстанції залишив позов без задоволення, вважаючи, що в діях відповідачів не міститься ознак умислу, спрямованого на приховання реальної мети укладення оспорюваного договору.

Апеляційний суд попереднє рішення скасував, визнав оспорюваний договір дарування недійсним, у застосуванні реституції відмовив, оскільки така вимога може бути пред’явлена тільки стороною недійсного правочину, а позивачка не є стороною договору купівлі-продажу 1/3 частки квартири.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду визнав оспорюваний договір дарування недійсним, змінивши мотивувальну частину рішення апеляційного суду, ухвалив повернути 1/3 частку квартири боржнику, навівши таке правове обґрунтування.

Апеляційний суд, встановивши, що оспорюваний договір дарування спрямований на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання його від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з боржника, зробив обґрунтований висновок про визнання договору дарування недійсним. Разом із тим апеляційний суд помилково вказав, що цей договір є фіктивним.

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України).

Детальніше за посиланням: cutt.ly/2lNaP2k