'Чому ти, Льоня, витратив ковідну тисячу на книжки, а не на те | Левонід Пісько (дитячий письменник)

"Чому ти, Льоня, витратив ковідну тисячу на книжки, а не на театр чи оперу?", - питає мене один там спілчанський інтелігент з Бердичева. Ну бо книжки я читаю, а театр, ну шо театр? Я не розумію театр. Всі кричать, руками теліпають, сміються, хуй пойми з чого. В буфеті такі ціни, наче сама Руслана Писанка вино налива. А опера - це взагалі пиздець. Був колись в опері. Якби не розважав себе еротичними фантазіями - може б і вмер там. Я придумав, шо під Моцарта гарно було б вийти якомусь дебелому хлопу, з дубов'язовським бубликом, і повращать його на пісюні. Оце було б видовище! А то вийшла якась жінка, все при ній, циці високі, аж трикутні, піся обтянута так, наче пухкенький конотопський маковий пиріжок, куплений на вокзалі за 10 хв до відправлення, поверх - золота мантія, як у нашого попа Спиридона, а вищить - наче свиня перед Великоднем, якій вже до ноги мотузку прив'язали і кілок прибили. Потім вискочив якийсь пудельок в рюшах, заспівав тоненько, як коза, яка головою застряла в фірточці. Я якраз хотів шептуна пустить, та вже переждав, поки цей доспіва, і вступив зі своєю арією, коли дама знов завищала. Тоді вже трохи полегшало, якось досидів до кінця. Як вийшов - аж похитувало. Так шо в пизду ваші театри й опери. Я собі на тисячу купив повне зібрання творів Шукшина, Жванецького і книжку про Мішу Круга. Міша, до речі, в Лебедені служив, що на Сумщині. Та по йому й видно, що наш перєнь, морда - хоч цуценят бий. І гомнисте таке було по спогадам друзів, що не доведи господь. Спілчанський ще й зобідився, що я сучукрліт не підтримав тою ковідною тисячою, то я побажав спочатку навчитися писати щось толкове, а потім пред'яви кидать, а то ще кожна залупа миршава буде моїми грошима розпоряжатися, ти диви, черті.