Їздив у район, зустрів біля Фори директора школи - Свистоплясо | Левонід Пісько (дитячий письменник)

Їздив у район, зустрів біля Фори директора школи - Свистоплясова. Схуд, посунувся, бо вирішив таки стати патріотом 30-го червня. Тепер не знає, з чого почати нову книгу свого життя. В церкву не взяли, бо виглядає дуже вже змучено, не внушає радості царства земного. Навіть і небесного. Каже, що портрет Януковича вже зі стіни кабінету зняв, але й Зеленського ще не повісив. Питаю, чи був у його портрет Порошенка? Каже, що повисів трохи й рамка репнула. Віддав завхозу реставрірувать, а той пропив комусь.
- ти, Васильович, - кажу йому, - не балуйся, а то зовсім так до ручки дійдеш. Руські прийдуть гауляйтером тебе призначати - а в тебе вже й голова на тонкій шиї не тримається.
- а чого мене?, - питає.
- ну ти ж у нас умний на весь район, при всіх партіях прижився, всі портрети перевішав у кабінеті.
- та мо' й умніші за мене є, - каже Васильович, а сам так у очі з надією заглядає, аби я не назвав когось умнішого.
- та наче нема, - кажу.
То він розрум'янився, плечі розправив, аж горба випрямив на спині. А потім якось так знітився, наче щось згадав, стаканчик з-під кави зім'яв і каже: "Йди собі, Льоня, куди йшов. З богом". І наче прямо на очах кілограми три скинув. А я ще зайшов у ремонт взуття, забрав Марічкіни педалі, бо вже так доблядувалась, що з каблуків одні гвіздки стирчали.