Весна душу гріє.
Ідеш селом, і розумієш — прокидається природа до життя. Сонечко гріє, небо синє-синє, та таке високе, здається часом, що відчуваєш себе комахою.
Так, наші хати, у більшості своїй мають непривабливий вигляд, бо й їм дісталося, не тільки но людям. А все одно, легше якось стає на душі. Додому прийдеш, там кіт мурчить, кури бігають, гуси гогочуть, діти щось розказують, що за день бачили чи чули... Життя... А жити дійсно хочеться. Щоб засинати з посмішкою на устах, та прокидатися зі сміхом.
Дуже бракує чоловіка та миру. Такого миру, такої тиші, щоб почути шелест вітру та першої травички уздовж паркану. І квіти, вони вже є, он де, перші, тендітні, як мої мрії.
Чоловік завжди казав, що я занадто мрійлива та літаю поверх хмар, що пливуть над рікою. Може й так. Так а що в нас залишилося окрім наших мрій та сподівань на краще.
А Масляну ми провели як слід
Це я так, захотілося трохи усіх від політики відволікти. Маю надію, що в мене вийшло. Доброго дня та гарного настрою, друзі!
