#тарасхаммер#пс#карпатськасіч #дук #хаммер #андрійжованик #дав | SVA STONE

#тарасхаммер#пс#карпатськасіч #дук #хаммер #андрійжованик #давінчі#zalizniytato



А потім весна заговорила з нами пащами цвинтарних ям. Вона зняла з рукавів наших софтшелок жовті стрічки і обмотала їх чорним скотчем. Приблудний місяць липких бруньок знеструмив тіла 4-ох побратимів. Це були титульні імена з різномастих правих формацій: "Фрайкор", "KS", "Основа", ДУК... А їхній рейд до небесного шатра Метафізики лишав на грішній землі неспростовне відчуття того, що усі ми одномоментно збідніли.

У мимолітну мить відчаю, коли порції землі барабанили по рельєфній кришці і обволікали труну відкривалося розуміння, що кошторис перемоги ми оплачуємо найкрупнішими купюрами: Кобра, Жора, Руф, Хаммер. І цей смуток впродовж кількох днів мутував у високовольтний азарт до знищення руссцкіх і насолоду дивитися з квадрокоптеру на їхні розмазані на полях тіла.

З краю лисої посадки, неподалік Барвінкового Да Вінчі зупинив перший зустрічний позашляховик. Хотів дізнатися місця мінувань та найкоротший шлях до наступного хутіра. Ця ділянка фронту була для нас новою і у незнайомій місцині ми здійснювали один з перших бойових виїздів у зону вогневих активностей. Розговорилися з водієм: що? звідки? хто? коли? де? коли?...
— Який організм? — з посутньою лаконічністю запитував Да Вінчі.
— ххх бригада....
— Зрозуміло.
— Та от везу 200-го. Якогось "Хамера". Принаймні так на мішку написали.

ДВ попрохав відкрити будку авта, аби перевірити, чи там наш Тарас... Застрибнув на узвишшя і розгорнув білий епіцентрівський мішок. Відкрив верхню частину тулубу після чого навів холодний скляний погляд на мене. Це був він.

Тіло Хамера лежало на полі бою добу. Місцина його загибелі прострілювалася. Тож ніхто з вояків не поспішав його забирати звідти...

Але сюжет історії мав зовсім інший початок. За пів-години до виходу з групою (10 бійців) на покинуті капоніри Хамер зателефонував Жованику. Останній воював в лавах ОДЧ "Карпатська Січ". Їхні позиції були найближчими до пекельної місцини. Андрій знався на усіх прилеглих кущах і вигинах ландшафту. А тому міг дати детальну інфу щодо специфіки локації. Довіра між друзями була безсумнівною, адже обидва віддавна зналися по правому двіжу.

Вихід на передній край групи Хаммера завважив супротивник. За кілька хвилин їх стала клеїти арта. Солідні калібри перепахували землю потужними розривами. Тарас дав наказ виходити усім з зони ураження. А сам, разом з Фокусом замикав рух останнім. Обидва не дійшли прикриваючи тактичний відступ групи. З 11-и бійців повернулося лише 9.

Зазвичай кацапи, помітивши 200-их роблять засідку на тих, хто наважиться забрати їхні тіла. У мить граничного ризику низ живота лоскочуть судинні кришталики хвилею холоду. Як бути з тілами наших полеглих? Варто забрати, але ж і самому хочеться лишитися в живих.

Терези вагань завмерли на добу. Допоки у Жованика не увірвався терпець. Йдучи вулицею покинутого села, на одному з розбомблених подвірй він знайшов одноколісну будівельну тачку. Тепер можна вкрадатися на край поля. Долаючи гравітацію ризику він підійшов до Тараса і фокуса та кількома рейсами забрав побратимів з собою. Ніхто не давав жодних гарантій, що у цей час його не зніме ворожий снайпер чи чорнороб смерті. Але почуття обов'язку і солідарність правого братерства часто спростовує вказівки здорового глузду. Справжній героїзм іноді знаходиться на поверхні лінійних вчинків і принциповості правильного світогляду. І коли Особистість наважується ними керуватися небесні сили виявляють чудеса заступництва.

Більше фронтових історій на каналі
https://t.me/zaliznyitato