Щороку в третю неділю травня в Україні відзначають День пам'яті жертв політичних репресій. І, на жаль, моя родина знає, як це невинно постраждати від комуністичного терору.
Мій прадід Полятикін Федір Іванович, родом із Сумщини, у 1933 році намагався врятувати односельців від страшного голоду: під час планового вилучення зерна у домогосподарств він сховав невеликий запас, щоб прогодувати рідне село. Його викрили, звинуватили в тому, що він ухилився від хлібозаготівлі, відмовлявся відбирати зерно, а також начебто підбурював селян приховувати хліб. Прадіда засудили за статтею «Контрреволюційна діяльність» та відправили у висилку в Північний край – територію вічної мерзлоти, де відбували покарання репресовані з усього Радянського Союзу. Через рік його розстріляли.
Ми не маємо права забути про безневинні жертви тих років, щоб ніколи не допустити повторення цієї великої трагедії. Сотні тисяч людей хотіли просто жити, але для того режиму їхнє життя не вартувало нічого... Вічна пам’ять.
