*** Оксана каже: «То був найчорніший мій день. Я взяла за руку | Таня пише

***
Оксана каже: «То був найчорніший мій день.
Я взяла за руку свою дитину і пішла повз людей.
Пам’ятаю, земля була сива, а небо — немов бордове.
Чоловік дивився нам услід, аж поки ми не перейшли кордон.

Я мучилась тим, що поїду — і це ніби значить, що я змовчу.
Але я мусила посміхатись, щоб мала не лякалась мого плачу.
Моє серце лишилось у Києві, але часи такі —
я вивезла доньку туди, де можна не боятися літаків.

Вдень я здебільшого сильна, бо сильні всі українські жінки.
Але щоночі я хочу додому так, що затьмарюються думки.
Кожна хвилина ще більше виросла у ціні.
Ми з донькою поїхали, але ми не біженці, ні.

Тут ми просто бажані гості і я вдячна за це усім.
Я знаю, що переможемо, скільки б десь не було росій.
Я тепер — міжнародниця, і в компанії своєї дочки
ми зі світом зараз плетемо невидимі ниточки.

Я вірю у силу країни, яка зараз переживає все це.
Я вірю у місто, в якому лишилося моє серце.
Весь світ відкритий і весь світ тепер знайомий.
Але моя донька питає, де тато, і хоче до нього.

І ми віримо в самих себе, віримо у своїх людей.
І коли ми переможемо — це буде найсвітліший мій день.
І всі сльози відразу висохнуть, і зникне шалена втома.
Я візьму за руку свою дитину
і піду додому».

#ЛюдиВійни
#Таняпише