*** чому ти, питає, досі про це не пишеш? невже твою душу досі | Таня пише

***
чому ти, питає, досі про це не пишеш?
невже твою душу досі не розворушило?
думатись стало скупо, говоритися — ще скупіше.
у тебе є ручка, аркуш, кава — сідай, пиши нам.

у тебе є наші перемоги, є навіть наші невдачі —
те, що пізніше перечитається нами й не нами.
у тебе є слово — тож говори нам про все, що бачиш.
нехай це все залишиться на папері принаймні.

розумієш, кажу, я й сама награлася у мовчанку,
так що давай тут без пафосу про ролі митця, борця.
але з чого мені почати, якщо все це не має початку?
і яка має бути крапка, поки це не має кінця?

я не зможу словами ні розрадити, ні зігріти,
не зроблю ніч спокійнішою і світлішим день.
які слова мені підібрати, якщо читатимуть діти?
що написати тим, у кого більше немає дітей?

знищені, покалічені, спотворені і розриті.
невідомо що там попереду, невідомо що там позаду.
я правда не знаю, як про це говорити.
тому не проси писати.
я не знаю, як це писати.

я тебе розумію, каже, я сам це ледве витримую.
думаєш, ці новини мене не випалюють?
але ти говори про це просто — реченнями і римами.
людям потрібні слова.
людям потрібна пам’ять.

зрештою, навіть словами ми б’ємось і молимось.
тому роби те, що можеш. і я буду робити також.
щоб не мовчати ніколи, я говоритиму про це вголос.
допиваю каву, беру ручку,
розгладжую аркуш.

#Таняпише