*** Ольга ходить подвір’ям чорно, скам’яніле її лице. Говорит | Таня пише

***
Ольга ходить подвір’ям чорно, скам’яніле її лице.
Говорить собі: «Нічого. Я витримаю і це».
Вже яку Ользі ніч страждається. Вже яку Ольга ніч німіє.
Дерева навкіл хитаються, як від лютого буревію.

Коли ж завмирає прямо — то слухає через гнів,
як стогне глибока яма для всіх її ворогів.
Земля тобі тут від Бога — бережи її і люби.
І тоді на подвір’я Ольги злітаються голуби.

Віками немов усталено й записано це за ними.
Птахи прилітають здалеку — це, Ольго, тобі данина.
Усе, що тебе випростує — намрієш собі, намариш.
Птахи тобі, Ольго, помстою — роби з ними те, що маєш.

І Ольга сміється страшно, і погляди — як отрута.
І кожну кільцює пташку сухим непогрішним трутом.
Приказує: «Це за втому, за горе і за кривавість.
Летіть, дорогі, додому, розносьте мою ненависть».

І всю свою лють долонею затримує та стискає.
І помсту свою солону підпалює, відпускає.
І відстані всі долаючи, під Ольжин нестямний сміх
помста летить палаючи, летить до ворожих стріх.

Ольга чекає терпляче, як чекала усі роки.
Говорить собі: «От бачиш.
Ти витримала таки».

#Таняпише