МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ МОЯ ДРУЖИНА НЕ ПЕРЕЖИВАЛА ЖОДНОГО СТРЕСУ | ТАТО ВЛОГ
МЕНІ ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ МОЯ ДРУЖИНА НЕ ПЕРЕЖИВАЛА ЖОДНОГО СТРЕСУ В ЖИТТІ.
Це ж непогане бажання ) - чи не так?. Мені хочеться її вберегти навіть від найменшої важкої або неприємної емоції. Але коли я намагаюсь її так “берегти”, то виявляється, що частіше роблю шкоду, а не добро коханій людині. Так “оберігаючи” я втручаюсь у її внутрішній світ зі своїм “як треба”, по факту нівелюючи той її світ.
Я люблю коли вона переживає щось позитивне, світле та приємне. Але маю “дозволити” своїй близькій людині переживати і щось складне чи важке.
Але я ж не можу бути байдужим. Що ж мені тепер робити, щоб справді допомогти?
І тут таке… маю бути поруч і проживати разом важкі моменти, перейнятись історією і переживаннями, бути емпатичним і навіть вразливим, щоб піддатись тим самим емоціям - наприклад жалю чи болю. Зрештою пронести важку ношу разом. Вчусь…
Це не комфортно - себе віддати в жертву заради іншої людини і проживати не свій біль.
Значно легше сказати “не парся…” або “порівняно з тобою хтось проживає щось гірше”, або ще щось подібне. Але тоді це грубе втручання в життя у важкий момент, а не допомога.
Кожен з нас має мати свій власний час, свою територію, уподобання, мрії і можливість по своєму проживати якісь обставини та власні емоції.
І наскільки я зараз розумію, все тому, що не може людина бути цілісною і повноцінно глибоко розвивати себе, якщо не переживатиме весь спектр емоцій, котрі Бог допускає з різними ситуаціями в життя.
І тут вкрай важливо не фільтрувати чому в житті бути, а чому ні. Але радіти, коли є підстави для радості і плакати, коли потрібно саме плакати.
І кожен такий досвід - стає безцінним. Бо з ним людина може повноцінно і щиро допомогти іншій людині, котра має в тому потребу.
А кожен хоче щоб йому допомогли.
