2022-06-02 11:01:37
Ще півроку тому майже одна третя українців жалкувала про розпад совка, і найбільше таких серед мешканців південного сходу країни, представників старшого покоління та менш забезпечених.
Соціологи зазначають, що політичні погляди людей, що сумують за совітським союзом, досить різняться. Проте, є і спільні риси: вони залежать від регіону проживання, а також ця частина населення відчуває соціальну незахищеність, тому вона більш прихильна до партій, що найбільше обіцяють.
Цифри показують, що чим старша людина і чим нижчий її рівень освіти та доходів, тим більше вона шкодує про розпад совка. Та більшість з цих людей сумує не за ідеологією, а за «стабільністю». До війни від старших часто можна було почути, що за часів совітської імперії існувала впевненість у завтрашньому дні, не було безробіття, а головне – вища освіта було безкоштовною. Сьогодні такі думки викликають сміх, адже доступ до благ з крахом комунізму тільки зріс.
Завдяки інтеграції України з Заходом ми отримали можливість подорожувати, працювати та навчатися закордоном, вільно розвиватися.
Тоді яка ж «стабільність» була в совку?
Середня заробітна плата в совітському союзі дорівнювала приблизно 60 карбованців, а от місячний дохід у 150 вважався уже позамежною розкішшю.
Пристойний одяг та взуття можна було купити «з чорного входу» з подвійними, а то й потрійними переплатами. А як же кілометрові черги у гастрономах за «картонною» ковбасою?
Та й безкоштовна медицина в совку була не дуже то і безкоштовною. Серйозні операції без оплати у конверті не робилися, а після операції доводилось окремо платити і медсестрам, і доглядальницям.
Також ми не могли оминути тему алкоголізму. Точніше колективного алкоголізму на роботі і після роботи. Актуальна тема і для сучасних росіян. Обідні перерви на роботі часто перетворювались на колективні святкування днів народжень та інших свят.
Але така «стабільність» влаштовувала далеко не всіх. Вирішити таку проблему було нереально, адже покинути цю країну було практично неможливо.
Більшість українців вже не сумують за совком, але залишаються ті, хто ще досі хоче повернутися в «комуністичне минуле».
В Україні також було поширене явище ностальгії за совітським союзом у молоді, яка там навіть не жила. Але вони ностальгують не за самим совком, а за образом, який є протиставленим сьогоденню. Ідеологія совітської імперії будувалась на ідеях рівності і справедливості, відповідно частина молодих людей, яка не відчуває цього в сучасному суспільстві, ностальгує за ідеалізованим радянським минулим, в якому насправді не було ніяких можливостей.
Соціологи так характеризують тип радянської людини, що сумує за совком: бажання «бути як всі», пристосуванство, простота і обмеженість, хронічна невдоволеність, невпевненість у собі, винятковість та зверхність, корумпованість. Це нагадує сучасну росію. Статистика стверджує, що 78% росіян вважають, що їм потрібна «сильна рука». Сучасній росії властива психологія патерналізму – політична практика, коли народ сприймається як «дитина», котра потребує «батьківської влади». Така психологія властива і частині українців. Але радує один факт, що таких меншість.
Ностальгія за совком – це не просто спогади про минуле, а реальна небезпека для майбутнього України. Для того, щоб «ностальгія» зникла, нам потрібно змінювати політичну культуру. В Україні ще донедавна домінував тип пасивної демократичної політичної культури, коли декларують демократичні принципи, але для їхнього втілення немає критичної маси людей.
Попри те, що донедавна існувало таке совітське бачення майбутнього, українці змінюються. Зміна світогляду українців розпочалась з каденцією Віктора Ющенка, який почав розвивати вектор співробітництва з Європою.
Початок війни в Україні ще більше підштовхнув українців до зміни своїх поглядів: уже більше 87% населення не сумує за совітським минулим, а кількість російськомовних в Україні з початку 2022 року зменшилась на 8%. Дерусифікація для нашої держави зараз як ніколи актуальна. Тепер у всіх українців росія та все російське асоціюється з вбивствами, вибухами, злочинами, депортаціями.
686 views08:01
П
