#трансподорож
Я вже багато написав у інших соцмережах (в інстаграмі емоції одразу після операції, в тіктоку відео), і щоб не повторюватись, покажу вам, яка у мене красіва квіточка на бандажі. Скільки мені носити цей топік, я, чесно сказати, не пам’ятаю (бо я сильно був у наркозі, а потім не спав усю ніч через біль і невдобство), але інтернети пишуть 3-5 тижнів. Та й таке. Сьогодні спробую в душ сходити, подивимось, як воно.
Тепер головне якось пережити процес загоєння паралельно з декількома прайдами, подіями міжнародного масштабу, в які я вже вписався, існуванням в сука іншій державі з усім їбучим інтеграційним процесом, тим, що я знайшов тут роботу, і тим, що йде літо. Я дуже розумний (в лапках), але інакше я не міг.
Хочу додому і обнімашки. І мороженку. І в Тіволі. І якось нарешті зрозуміти свій ворк-лайф беленс.
Втім, відсутність органу тепер болить і чухається, тому треба ж якось відволікатися.
ЦІЛОГО ОРГАНУ НЕМА, МАМА РІДНА, ВИ ТІЛЬКИ УЯВІТЬ.
