Тримаюсь як можу, а можу не дуже Руки тремтять не від холодного вітру Думки́ обморожують більше ніж стужа Страшно без дому, не страшно без світла. Видих звучить з мінливим ритмом Тиша порожня, накриває оскома легіт крадеться з-під щілин вікон Кисень спливає: дзвінок телефону. Ламаються лінії, в погляді – морок. В повітрі де мир був — вирує лиш порох. Вистріл за вистрілом з долини лунає Тебе вже немає. Мене немає. #poetry Грудень 2022 70 viewsedited 10:41
