#читати про танець Взагалі ідея 'читати про танець' багатьом | Think-move-dance UA

#читати про танець

Взагалі ідея "читати про танець" багатьом здається якоюсь неправильною чи нелогічною чи ще якось так. "Танець треба дивитись." Або "танець треба танцювати". Існує навіть переконання про те, що танець неможливо пояснити словами. Не знаю, яке нове знання про танець може дати подібне читання глядачу танцювальної вистави. І взагалі чи може воно дати якесь нове знання. Але я точно впевненний, що подібне читання може дати нові ключі для розуміння світу в цілому. І ці ключі з'являються саме завдяки танцю.

Серед багатьох персоналій, тексти яких здаються мені цікавими, найбільш активним є Андре Лєпєкі. Принаймні, я бачу досить багато його виступів та лекцій в Інтернеті. Він аналізує сучасне життя через фокус танцю і хореографії. Предметом його досліджень стають контрольоване суспільство, свобода вибору, креативність, уява, "фотологіка" (власний термін Лєпєкі). Це все стає особливо цікавим зараз в часи пандемії, яка зробила нас дуже вразливими перш за все через піклування про наше життя та здоров'я з боку держави. Всі ці нові обмеження є чимось на кшталт нових форм "соціальної хореографії": нав'язані державою обмеження у русі/пересуванні, вимога дістанціюватися один від одного, зміни в культурі фізичних контактів та та обміні і використанні особистих речей і навіть надмірне занепокоєння з приводу наших звичок щодо підтримування гігієни.

У своїх лекціях Лєпєкі розглядає "культуру селфі" як атаку на індивідуальність. З одного боку "самозйомка" і розповсюдження такого контенту посилює відчуття впевненості у повній автономності власного "я" а також того, що ти є свідомим власником свого життя та вибору, який ти робиш повсякденно. Проте, з іншого боку це залишає тебе абсолютно наодинці зі світом, в якому ти можеш знайти для себе місце тільки приймаючи "норму" навіть в самі інтимні моменти свого життя. Абсолютно добровільно ми поширюємо світом те, що ми є "такими ж самими як і весь інший світ", відчуваючи безмежний страх від можливості залишитися непоміченим - залишитися наодинці.

Інший цікавий напрямок думок Лєпєкі - це його критика "фотологіка", тобто аналіз практик, в яких світло постійно використовується задля збільшення капіталу та впровадження тотального контролю. Ми об'єктивізуємо самі себе в нарцисичному бажанні "бути видимими", "бути у світлі", "виглядати добре у світлі" (це все про використання цифрових дівайсів, які фотографують вас, використовуючи для цього енергію фотонів). Лєпєкі бачить єдину можливість супротиву і повернення собі справжньої свободи у "переході на сторону темряви". Тобто використовувати ті можливості, що пропонує повна темрява.

В наступному дописі я розповім ще трохи про Лєпєкі, а також анонсую онлайн зустріч з культурологінею Юлією Півторак, яка викладає культурологію в Католицькому Університеті Львова та мала нагоду навчатись під кураторством Андре Лєпєкі в Університеті Нью-Йорка.

Далі буде!