2021-01-29 12:06:19
29 січня 1918 року в бою під станцією Крути близько чотирьох сотень українських добровольців призупинили наступ чотиритисячного московського війська на Київ. Завдяки чину крутянців було виграно час для підписання Брестського мирного договору. Українську Народну Республіку – право нації на Незалежність – визнали на міжнародному рівні.
Чин Героїв Крут став прикладом для нових поколінь борців за Незалежність. Їхнім подвигом надихалися бійці Української Повстанської Армії, їхній чин дає наснагу в бою новітнім українським героям.
Утім, тоді, як і зараз, недолуга псевдоеліта не зуміла скористатися шансом, який нація виборола для Української Держави. Чому так сталося?
Бо країну вели «безальтернативною» стежкою доктринерства та сліпої віри в силу параграфів, замість опертя на двигун і творців революції – українську націю.
Бо коли нація вже повстала, люди, які волею випадку опинилися на її чолі, гендлювали та бігали домовлятися з одвічним ворогом – московитом. А тодішніх українських революціонерів і добровольців цькували, дискредитували, а потім репресовували.
Роками націоналісти нагадували, що договори з Москвою не варті й паперу, на якому вони підписані. Криком кричали про те, що Кремль рано чи пізно спробує повернути контроль над Україною силою. Попереджали, що Крути можуть повторитися знову, якщо Україна не матиме армії.
І це не прості слова. Це – факти. Далекого 1991 року, коли тодішні націонал-демократи називали московитів «братнім народом», а Росію – «стратегічним партнером», ми наголошували у своїй програмі: Москва – наш ворог.
Отож, перша програма ВО «Свобода», 1991 рік. Цитую:
- вважаємо Московську державу причиною всіх бід в Україні;
- Московія, яка є традиційно відсталою щодо Європи, насильно втягнувши Україну в сферу свого впливу, на декілька століть відрізала більшу частину України від здобутків європейської цивілізації в політиці, економіці, культурі, побуті;
- боротьба з промосковськими настроями і московським впливом в Україні – одне з першочергових наших завдань.
Як бачите, «Свобода» як і понад чверть століття тому, так і нині чітко заявляє: Москва не «стратегічний партнер», Москва – стратегічний ворог.
І давайте згадаємо: а хто тоді усіляко опирався пророчій правді «Свободи»? Хто волав, що московити – «братній народ», Москва – «наш стратегічний партне», «флотам бить – флотам дружить», «не розпалюйте», «не провокуйте нашого сусіда»? Чи не ті самі діячі, що зараз при владі, рвуть на собі вишиванки і б'ються п'ятою в груди, які вони «патріоти», «рятівники України», «сильні команди для складних часів»? А тим часом далі гендлюють з агресором.
А що, якби як тоді, так і зараз державою керували не короткозорі гендлярі, а далекоглядні націоналісти? Хіба не очевидно, що не дійшло б і до цієї війни, не було б новітніх Крут на Савур-могилі, в Донецькому аеропорту, Дебальцевому та Ілловайську?
Націоналісти завжди знали не тільки те, що московити нападуть, але і ЯК, ДЕ та ЧИЇМИ РУКАМИ вони готують ці напади. Розв'язаними руками агентури Кремля, руками охамілої від безкарності п'ятої колони.
І ще нагадаю слова Юрія Іллєнка зі статті з пророчою назвою «Війна і Свобода»: «На останньому з'їзді ВО «Свобода» мене серед інших свободівців нагородили годинником за плідну працю. Прямо на сцені я подивився на циферблат. Годинник показував війну. Я озвучив те, що побачив: війна вже на нашому порозі. Реальна війна з реальними смертями». Це – 2008-й рік. За шість років до початку війни в Україні...
Але не менш пророче він каже і далі: «Російська Федерація приречена на поразку в цій своїй останній війні». Побачите: так і буде.
(2018)
1.7K views09:06
О
