#мислівслухі Віддалено працювати я почав ще до того, як це ст | Той самий Бабіч

#мислівслухі
Віддалено працювати я почав ще до того, як це стало мейнстрімом. Правда, спочатку це був не повноцінний ремоут, а “я їбав сьогодні іти в офіс і як добре, шо у мене є робочий ноутбук”. Це був, напевно, найнездоровіший період в цьому плані, бо робочого місця, як такого, я не мав, тому працював, в основному, в ліжечку, що, погодьтеся, неможливо довго витримати, так само, як і кількість ком в цьому реченні.

А потім, якраз на самісінському початку 20-го року, мені випала нагода почати співпрацю із німецьким стартапом, і стосунки з віддаленим режимом роботи перейшли зі статусу “зустрічаємось” в “живемо разом”, тому мені уже довелось облаштовувати робоче місце в кабінеті, який на той момент уже став кімнатою старшої доньки, купляти стіл, крісло, навіть лампу і намагатися то втулити таким чином, щоб у тому кабінеті можна було якось розминутися і не бемкатися з донею кріслами. Смішна ситуація полягала в тому, що моє замовлення столу виконували настільки блискавично, що усе інше обриштування включно з кріслом ще смиренно лежало в коридорі тижня три, а я працював, сидячи в ліжкокріслі, зкорцюбившись над ноутбуком. Але усе, хвала богам, приїхали, і ось уже понад два роки я щасливий котрактор, який працює зі стартапами напряму, і навіть з податки та звітами я копирсаюсь сам. Мрія, можна сказати.

Та оспіваний ремоут — це палка о двох кінцях, і ці два кінці постійно хтось намагається запхати вам у сраку. По-перше, до віддаленої роботи повинна бути готова сама компанія, з якою ви працюєте, і якщо там процвітає бюрократія, незчисленні непотрібні мітинги, звітування часу і проча дич, то дуже скоро усе це перетвориться на фестиваль їбаніни.

З іншої ж сторони — для дійсно хорошої та ефективної віддаленої роботи потрібна неабияка самодисципліна. Я, звичайно, пишу надзвичайно очевидні речі, але шо поробиш, якшо воно саме так, і абсолютно стосується мене особисто. Адаптація до якого-ніякого процесу, виставлення особистих рамок, графіку, усе це зайняло трошки часу на вироблення, і все одно не гарантує моєї ефективности. Я лінтюх страшний, а коли ти вдома — ти вдома. Поруч туалет, до кухні два кроки, і асортимент там зазвичай цікавіший ніж у корпоративному холодильнику, балкон для перекуру так і манить, і усе це можна робити прямо в одних труханах і ніхто не напише скаргу в HR-відділ за неналежну поведінку. Бо я вдома, і тут вся поведінка належна. Тому надзвичайно важливим виявилося усе-таки випрацювати певну рутину для переходу в робочий режим і дотримуватися її.

Наприклад, мої години доступности — 10−18, обід о 13 і на обіді я їм канапку і дрімаю. Навіть якщо я особливо зранку нічим не зайнятий, усе одно о 10-й я сиджу на робочому місці з відкритим слаком. Я можу пити чай, читаючи новини чи пришпіляти шось на приставці, но я на робочому місці і в режим виконання задач переходжу за лічені секунди. Також після 18-ї години я вже всьо. Це також важливий момент, бо на ремоуті може розмитися поняття робочого дня, і тоді уже страждатиме той самий work-life баланс. Я не обманюю себе тим, що, мовляв “ой, шото зараз не можу кодить, ввечері точно сяду і зроблю задачу”. Не можеш срать — не мучай жопу, не працюється, то не працюється, сядь почитай статтю якусь технічну, подивись доповідь з конфи під чайок чи ще щось. Ввечері, по-перше, ефективність майже ніяка, плюс ти крадеш час сам у себе і своєї сім’ї.

Мені особисто доволі легко і просто працювати зараз на ремоуті, бо продукт орієнтується на результат і очікує виконання задачі, запуск фічі, а не певну кількість жопогодин в логері чи певну кількість комітів в репозиторії. Коли такі правила, така атмосфера, плюс можливість відвідати офіс — віддалена робота навіть ефективніша за постійний онсайт, бо тоді ти починаєш жонглювати продуктивністю так, щоб і рибку з’їсти задачі виконати і мати час на себе, а не сидіти з унилим їбалом за компом, бо хуй куда ти з офіса підеш.

Але існує ще й інша, темна сторона ремоута, про яку ми з вами поговоримо завтра — кукуха і наслідки для неї…

***
НАШ КОШТОЗБІР