#мислівслухі “Гості” для мене поділяються на дві категорії — | Той самий Бабіч

#мислівслухі
“Гості” для мене поділяються на дві категорії — повноцінне застілля на купу людей і посиденьки на кухні, і коли я таки вдамся до першої, то знайдіть мене і передайте назад до людей похилого віку з розумовими розладами.

Ось ці застілля залишили мені величезну таку травму, особливо коли воно присвячене твоєму дню народження. Я думаю, всі ви маєте цей сумний досвід, коли з самого ранку ви пхаєтесь на базар на “закупи до столу”, потім мама пів дня на кухні ріже салати, вариться баняк картопляного пюре, яке потім торжественно подається з “курочкой” і урочисто оголошується як “а тепер — гаряче!”. В холодильнику обов’язково фляшки три, а то й чотири “хорошой” горілки і одна (ніколи більше) пляшка червоного вина для особенних, які водки не п’ють. Шо там, ви ше притомні, га?

Починається все чинно й благородно, вмикається на фон телевізор, “шоб бебало”, випиваються перші чарки під гарні тости, а потім, приблизно на половині другої фляшки все іде по пизді, всі уже достатньо кірнувші, аби почати за політику, хуйових родичів, старі образи (у нас, хвала богам, таке дуже нечасто було), і проча поїбень. На дітей всім похуй, главне шо поїли, тому піздуйте в свою комнату і розважайтесь як умієте, наприклад, валяйтесь на горі верхнього одягу, який, блядь, якогото хуя, всігда обізатєльно на моє ліжко скидать було.

В кінці всі розходяться, мама підспівує шото телевізору, а ти носиш посуд на кухню.

І от саме такі “традиційні” застілля я в рот їбав. Нікада в жизні. Хіба тільки коли раз на рік на Різдво, як діти з онуками з’їжджатимуться. Відколи живем окремо від батьків, а особливо після переїзду до Львова, всі дні народження — виключно в пабах. Там даже якшо ти підспівуєш телевізору, то це дітей не травмує, бо з тобою ше пів кабака затягує.

А от кухонні посиденьки — це геть інша справа. Тут Бабічева душа співає та бринить, сам Бабіч гримить сковорідками та ножами, ріже картопельку, пітніє біля духовки, на все має таймери, стейки маринуються, картопля печеться, пивце сьорбається, гості ше десь шляються.

Готувати я почав не дуже давно, хіба декілька років тому, але люблю це діло без міри і готовий віддавати йому весь вільний час. Пробую нові рецепти приправи, маринади, способи готовки, комбінації інгридієнтів, і коли нарешті усе сходиться, запрошую в гості любих друзів.

А тоді закупається літрів п’ять-шість пива (один літр обов’язково аби сьорбати поки все готується), приходять дорогі гості (в основному подружки, у мене з друззями з пісюнами шото якто не ладиться), ми сідаєм маленькою купкою на кухні, їмо гаряче, щойно з духовки та сковорідки, припиваємо перші келишки, трошки соловіємо, і тоді починається — за політику, хуйових родичів, до того додається як ото раньше піздато було, не то шо січас, потім приходить погріти вуха старшенька, потім в першій годині ночі включається ютуб з “Територією-А”, на підлогу сипеться старечий пісок, оголюючі юні душі, зранку всім хуйово, день іде по пизді. Но вчора було класно.

Здавалось би, те саме, шо й перше, але кухонний формат він якийсь затишніший, камерніший, бо запрошуєш лише найближчих людей, без необхідности закликати всіх родичів гарбузових, і тоді дійсно відпочиваєш душею, без зайвих сварок, бо якшо й миєте комусь кісточки, то разом, а не один одному.

Чи люблю я гостей? Обожнюю. Бо в гості кличем лише найближчих, найдорожчих, тих, хто завжди поруч і поставить плече в тяжку хвилину. Для мене це більше вияв довіри, аніж просте “треба з кимось прибухнуть”.

Бо прибухнуть я й сам можу, а от людей, разом з якими можна оголити душі і щиро сміятись і плакать — не так уже й багато.

***
➔ НАШІ КОШТОЗБОРИ