#мислівслухі Давайте усе ж таки розберемося, чи пасує благоче | Той самий Бабіч
#мислівслухі
Давайте усе ж таки розберемося, чи пасує благочестивим українцям зловтішатися з бавовни в Бєлгороді чи Курську? Давайте поглянемо на це питання з різних сторін.
З однієї сторони, ми маємо повне право на святкування і чарочку домашньої за кожного мертвого москаля, що ступив брудною немитою ногою на нашу землю. Кожен, хто наважується топтати ратицями наші чорноземи, горітиме, спочатку в танку, потім в пеклі. Своїми закислими, спухлими від бухла оченятами вони не розрізнять, чи то тріпоче білими крильми голубка в синім небі, чи то вже летить по його голу сраку ВОГ-17, скинута з мавіка, на який зібрали діти, продавши малюнки на Ebay. Не розбере вже немитими, забитими сіркою вухами, що то хруснуло в лісочку — чи то лисичка пробігла поміж дубочків та грабів молодих і зеленолистих, чи то боєць ССО скрутив нахуй шию такому самому ванькє і тихенько йде уже по його душу…
Здохне покруч, та й зогниє, і праведно потішаться з того люди, а батюшка в кінці проповіді в неділю й додасть «…то й гний під камнем, собака дикий…», але тихенько, би паства не чула.
А ось коли, до прикладу, розквітла бавовна густа та пишна в місті Бєлгороді, і лементує тоді руска мамка:
— Ой, горюшко какоє, дєтішки-рєбятішкі спать нє могут, трусятся, маются, папку зовут, а гдє ж тово папку взять, как єво нам в пакєтє назад прівєзлі? Всєй родньой собрать питалісь, нікак нє виходіло, то ухо нє подходіт, то нога чужая, а жопа воопще навиворот! Как жить-то тєпєрь, когда еті хлопкі проісходят?! К окну боязно подойті, там в нєбє бендера етот мерещітся вєздє, хахли еті проклятиє!
То шо ж тоді нам, пересічним українцям, думати-відчувати щодо них? Чи бажати смерти? Чи бажати погибелі від гніву святого Хімарса? Що ж нам робити?
Ми, українці, люди незлобливі, і смерти бажати тим, хто живе в росії, хто там животіє, не маємо. Їх доля й так скарала вже, бо народились вони в пскові якомусь, чи, не приведи господь, в твєрі, а бог ще й розум відібрав, де ж тут смерти бажати? Ні, смерть для них буде визволенням, спасінням від страждань в геєнні сніжній.
Ні, їхня кара має бути злішою, страшнішою — довічне ув’язнення в жебрацькій, занепалій, занедбаній росії. Життя в постійному страху, нехай бояться бавовни, хай! Нехай біжать до укриттів, яких немає. Нехай щодня лягають спати, трусячись від страху, немов перелякані миші.
Нехай бьються за шматок хліба та бляшанку гнилої сардини. Нехай мерзнуть в своїх халупах, нехай крижаний вітер видряпуватиме їхні душі з безсилих, зморених голодом тіл. Нехай не бачать вони надії й любови, нехай гризтимуть одне одного, нехай сповниться відчаєм та жахом земля російська.
Але бажати їм смерти, «малєнькім людям, коториє нічєво нє могут подєлать»? Ні, ми ж не нелюди якісь.
Просто ми втомились прощати.
***
➔ ЛОТЕРЕЯ «#МАРКА ДЛЯ ПЕРЕМОГИ»
