​​Трішки затягнув із читанням другого делюксу «Ласуна» («Sweet | Роршах врятує нас

​​Трішки затягнув із читанням другого делюксу «Ласуна» («Sweet Tooth») #13–25 Джеффа Леміра через брак вільного часу, але це натомість дало розтягнути задоволення від історії, адже вона далі розвивається й різнобічно розвивається.

Історія продовжується після того, як Ґаса зрадив Джеппард, коли залишив його у військовій установі, яка проводила експерименти на гібридах. Головними там є офіцер і лікар, які вважають, що смерть гібридів не є великою ціною заради важливої цілі. Вони просто намагаються знайти ліки, а моральну складову залишили для інших. Гібриди живуть у клітках, брудних камерах та піддаються жорстокій поведінці майже від усього персоналу.

Комікс ще більше розкриває загадки історії, де ми дізнаємося про минуле героїв та інформацію про те, що відбувається в цьому постапокаліптичному світі. Також ми знайомимося із новими героями, які виглядають уже більш дикунами, ніж людьми. І навіть ті, хто виглядають доброзичливими, насправді є обережними та лише пильнують себе.

Тут багато досить стандартних поведінкових патернів: черствий і жорстокий герой змінює сторону, підліток із дитячою наївністю в тяжкій ситуації швидко дорослішає чи хтось, що намагається виправити нещодавні помилки. Але Джефф Лемір переконав мене повірити в головних героїв, тому слідкувати за ними, особливо цікаво. І за тим, як змінюється Ґас, який змушений ставити твердішим, ба навіть жорстоким, щоби захистити себе і свою невелику групу. За Джеппардом, який задумується про зроблене та відкриває в собі нові й особливі емоції щодо Ґаса. Не те щоби не було видно його іншу сторону в першому делюксі, але тут повною мірою ми бачимо мотивацію його жахливого вчинку. Пробачити його звісно важко, але хоч якесь розуміння з’являється в цих випусках. Я обожнюю, коли головні герої не топчуться на місці, а змінюються під час історії. А другорядні — що інтригують і цікаві. А особливо, коли вони гармонійно входять в історію ще й зі своїми тарганами в голові і змінюють хід історії, як ось із доктором Сінґом чи Венді. Думаю із цим якраз добре і справляється Джефф Лемір у цьому мальописі.

Але Лемір не забуває також і про горор частину, яка в деяких сценах виглядає досить гидко та справляє враження під час читання. Чи додаючи драми, сімейних, дружніх стосунків, які гарно вплітаються в історію. Й узагалі, у нього гарно виходить маніпулювати емоціями читача, як текстом, так і малюнком. Навіть художньою частиною в рази більше, бо деякі сцени заганяють у такий шок, що твій емоційний стан катуляється від однієї емоції до іншої.

У висновку можу сказати тільки те, що Джефф Лемір вміє працювати з героями, світобудовою, емоціями, драмою, неочікуваними моментами й загадками. Часом окремо, часом переплітаючи деякі аспекти разом, інколи в нього не виходить втілити ці речі в коміксах, щоби вони якось відгукувалися в читача. Та в цьому коміксі — це якась квінтесенція всього найкращого, що вміє Джефф Лемір. Тому все чудово, далі останній делюкс

Фотки коміксу в коментарях

#коротківідгуки #ласун #джеффлемі