П'ять місяців війни.
П'ять страшних місяців найновішої історії України.
Більш підлого і мерзотного ворога важко собі уявити, який прикриваючись добрими намірами і з усмішкою називаючи себе «братом», «одним народом», запускає балістичні та крилаті ракети по мирних містах, серед білого дня по дітям, торгових центрах, лікарням та житловим будинкам.
Який огорнув себе брехнею настільки кричущою, що її навіть немає сенсу заперечувати і спростовувати, що називає чорне білим, а біле чорним.
Який дійшов до вищого ступеня цинізму: тотальну руйнацію будівель та споруд, незліченні вбивства громадян, відправлення тисяч ракет снарядів та авіабомб містами – називаючи «визволенням».
Який обдурив своїх власних громадян, але які раді обманюватись і не чинять опір цьому потоку вигаданих історій про вищий особливий обраний путь російського народу.
Але навколишній світ це не російська клітка з хом'ячками, які відкривши рота слухають кричущих у три горлянки премерзенних пропагандистів. Союзники показали словами та ділом, що думають про політику окупанта.
Але головну відповідь на всі їх питання, дала українська нація, яка на п'ятий місяць війни не лише не зламалася, не здалася, а як сталева пружина, тільки накопичує сили для удару. І як єдиний кулак дає відсіч на усіх фронтах.
Росіяни чекають на наш страх, чекають паніки, чекають коли «молодший брат» зрозуміє і пробачить, коли підніме руки.
Але чекають вони даремно:
• Вони ніколи не будуть прощені.
• Кожен окупант - буде або мертвий, або відкинутий за кордон нашої землі.
• Ще не починали – але сорок тисяч російських солдатів вже гниють мертві. Десятки тисяч покалічено.
• Росіянин – синонім ізгоя у всьому цивілізованому світі. Вони ще не зрозуміли, з ким і в яку гнойову яму їх відкинули. Зрозуміють.
• За кожну сльозу української дитини буде обов'язкова помста, і вона ще попереду.
Але нам своє робити. Тримаємо лад, підтримуємо своїх.
Слава нації!
