Кожного літа одне й те саме: хочеться сісти в автобус з купою однолітків і поїхати на кілька місяців кайфувати у табір.
З відпочинком там, коли тобі 14 — 15 все зрозуміло та передбачувано. А от справжні пригоди були в дитинстві. Ми викликали пікову даму, матюкливого гномика та інших духів, вигадували страшні історії про те, що десь на території табору похований Ленін, бо тут стояв його бюст, мазали одне одного пастою та танцювали під Freestyler на своїх перших дискотеках.
А ще з табором асоціюються злиплі макарони з котлетою, какао та печиво “До кави”. Коли когось з товаришів на день забирали батьки, можна було зточити не лише свою, а й його порцію, а іноді тітонька з їдальні і сама пропонувала добавку — що ще треба для щастя?
Завжди казали, що табір це маленьке життя. Мабуть, так воно і є. А ще табір — це велика ностальгія. Хто знає, той зрозуміє.
