39 світів Він помирає. Бачить - свої. Стоять, летять, осяйні | Храм поезії

39 світів

Він помирає.
Бачить - свої.
Стоять, летять, осяйні і невагомі.
Питають, сміються – віднині немає втоми.
Розказуй.

Розказує. Довго.

І ось вони кажуть – так, цікава була дорога…
Але там був ти,
І не створив жодного світу?
Ця планета тільки для того,
Щоб творити нові світи…
Задля творення, ти пам'ятаєш план?

Я був хірургом - відповідає рівно.
Я врятував тридцять вісім життів.
Ще до війни.
І виростив сина.
Потім була війна.

Я вже не рахував, скількох врятував,
Але думаю, що вони
Вбивали і до і після.
Не думаю, що я таким чином зрадив план,
Хоча кожна людина – всесвіт,
Кожна людина – країна, принаймні – місто.
Ви це ще пам’ятаєте, браття?
Ми захищали своє.
Наших.
Дітей і міста.
А ті, що прийшли – вони не хотіли творити.
Вони гасили багаття
Пречисте.
І тільки вбивали.
Я не створив жодного світу, ні.
Зробив так мало.
Вибачте, ок?

Добре, кажуть вони.
Ми зрозуміли, ок.
За тобою, як мінімум,  тридцять дев'ять світів.
І, може, що набагато більше.

Йдемо далі. Попереду все цікавіше.
Йдем до зірок.

https://t.me/worldscrossroads

#alldoroga