не витримала увесь той біль, що зібрався в мені за стільки рок | Храм поезії

не витримала увесь той біль, що зібрався в мені за стільки років. стрибнула у вікно.
про мене говоритимуть, що я і так була дивна, тому не дивно, що в мені виявилося замало кісток.
про мене говоритимуть тихо і голосно,
у кого на що вистачить власного голосу.
хтось взагалі буде мовчати, бо не знайде доречних слів
через те, що просто не зможе згадати, через смуток, що молотом з усієї сили гатить у скроні, неначе скажений звір,
через біль, що став комом у горлі,
а ти би волів мене просто ніколи не знати.
якби на хвилину мені дали слово, перед тим, як засипати моє тіло змокрілою від сліз родичів землею,
якби дали можливість іншим знову почути мій голос, перед тим, як вони назавжди забудуть мій зовнішній вигляд
якби попросили зачитати резюме прожитого життя, щоб поговорити з усіма востаннє, щоб коротко розповісти про себе тим, хто мене не знає,
наче я біля дошки в першому класі мале дитя,
з мене гулом лилося б
мовчання

шипшина