Як Китай втрачає Центральну та Східну Європу? Мало хто знає п | УП. Кляті питання

Як Китай втрачає Центральну та Східну Європу?

Мало хто знає про існування міжнародної платформи “17+1” між Китаєм та 17 державами Центральної та Східної Європи. А насправді там відбуваються дуже цікаві процеси, які відображають цілі глобальні геополітичні зсуви. То що ж сталося зі спробами Китаю закріпитися у Східній Європі? Якщо коротко:

1. Формат "17+1" був створений Китаєм у 2012 році та спершу включав 16 країн Центральної та Східної Європи, як членів ЄС (Болгарія, Румунія, Хорватія, Словенія, Словаччина, Чехія, Угорщина, Польща, Латвія, Естонія, Литва), так і кандидатів (Сербія, Албанія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Північна Македонія). У 2019 році до них приєдналася Греція.

2. Китай позиціонує цей формат як міжнародний майданчик для покращення співпраці та створення взаємопов’язаних економічних та логістичних проєктів. Країни ЦСЄ розглядали "17+1" як можливість залучення китайських інвестицій у свою економіку.

3. Однак, цей формат так і не став драйвером для економічного зростання країн ЦСЄ, а частка китайських інвестицій залишається незначною, особливо у порівнянні з інвестуванням Пекіна в країни Західної Європи.

4. На думку багатьох експертів, формат "17+1" є прикриттям для посилення китайських економічних позицій та їхньої трансформації в інструменти політичного впливу. Пекін просуває наративи про неефективність та занепад західних моделей управління. Така практика вже починає приносити й геополітичні дивіденди.

5. Показовий випадок – голосування в 2016 році в Раді ЄС стосовно засудження фактів порушення Китаєм міжнародного права в Південно-Китайському морі, заблоковане Угорщиною, Грецією, Хорватією та Словенією. Так само країни ЦСЄ не одностайні у своїй позиції щодо заяв, які засуджують порушення прав людини в Китаї.

6. Втім, зміна ставлення до китайських інвестицій у Вашингтоні та Брюсселі впливає й на ЦСЄ. За результатами останнього саміту "17+1" стало помітно, що керівництво країн регіону стало дедалі критичніше ставитися до політики Китаю.

7. На перегляд відносин із Пекіном впливатиме й американсько-китайське протистояння, яке за Байдена набиратиме системності. Тож корекція підходів країн ЦСЄ до Китаю триватиме й надалі. І це варто мати на увазі й Києву, який також намагається знайти свою стратегію відносин із Пекіном.