2021-02-27 00:41:03
Так-с кароче,
ну в мене ж тут тіпа ОСОБИСТИЙ КАНАЛ, тому я мушу мутить ПОЛІТИЧНУ АНАЛІТИКУ, треба ще якось буде в окулярах сфоткатися типу я ПОЛІТИЧНИЙ ЕКСПЕРТ і все таке – але раз непряма метаполітична робота здебільшого не зачіпає «широкі общественні масси», то виникає потреба виражати свою позицію
hic et nunc. Чисто роздуплить шо блять відбувається навколо. Так ось!
Сьогодні в протестному екстазі сплелися всі субкультурні тусовки з патріотичним кольором оперення: порошенківські путчісти, націонал-гомосексуалісти з Київпрайда, активісти демсокири (ці навіть вигадування оригінальних епітетів не потребують), блогєри, ютьюбєри, лідери мнєній і норміси, яким треба бодай раз на 7-8 років обов’язково кілька тижнів побути дохуя політично ангажованими. Це я так перефразував світоча української лівої думки.
Дійсно, усіх цих людей, як говорить світоч, об’єднав саме
Стерненко – і якщо взяти до уваги лише
«проукраїнський сегмент гражданского общества» (зрозуміло, що Шарія і Ківу маленький компромісний крок у вигляді посадки Стерненка не може не обрадувати, хоча у них зовсім не лишається часу на радощі: зелений фашизм наступає, і їм самим пора би збирати речі у подорож на етап), то з цього поганого екс-репера виходить
непогана демаркаційна лінія, яка відділяє увесь цей хтонічний зумерський ужас від нас, «неприсоєдінівшихся».
Перше, що треба всім нам вбити собі та оточуючим в голову – це те, що
«проукраїнський сегмент гражданского общества» по суті є – і завжди був, давайте бодай цього разу будемо чесними – не більше як
амальгамою, сплавом із різних абсолютно
різнорідних політичних тіл, об’єднаних виключно
геополітичним фактором. Сказати, що з усіма цими людьми можна сісти на один медійно-ідеологічній стіл лише через те, що усі ми тут тіпа за Україну – про що сьогодні звідусіль сурмлять орди малохольних патріотів – це як виписати собі квиток в один кінець й розчинитися у цій макабрі. Але якщо бачення майбутнього взагалі відсутнє, то да, можна й присісти…
і неминуче закінчити як Стерненко чи ГОNOР імені Масі Найєма і Сергія Філімонова. «Правих»
хотіли би бачити саме такими – тупоголовими їбланами, які угарають по сєкторам (чи то дінамовським, чи то правим), нейтрально-позитивно ставляться до ліволіберальної риторики (главне шоби не як у москалєй) та час від часу виходять покачати щось з мусорамі. Як армія мерців з Дунхарроу – мутні, моторошні, мертві, але свої – вони приходять у найскрутнішу мить великої битви проти антинаціонального аваківського режиму і допомагають картавим хоббітам з д7 не потрапити до автозаків, зайнявши усі вільні місця своїми татуйованими тілами.
І усьому цьому
«проукраїнському сегментові гражданского общества» – порошенковським путчістам, націонал-гомосексуалістам з Київпрайда, блогєрам, ютьюбєрам, нормісам і останнім капіталістам – становиться
дуже прикро, коли хтось із правих займає інакшу позицію. Панове,
нас на це свято життя зовсім не кличуть.
Звідси випливає, що раз нас із
«проукраїнським сегментом гражданского общества» насправді геть нічого не об’єднує (повторюся – геть нічого, адже не лише відсутність бачення майбутнього, але й
історична пам’ять у нас принципово різна – у нас з вами всілякі там козаки, Донцов, дивізійники, Улас Самчук і вісниківська квадриґа, а в них Грушевський з Петлюрою, євреї в лавах УПА, Шептицький і всеможливі нацмени),
то й нєхуй туди лізти. Чесно. Політика – це динамічний процес, тут немає «чорних» і «білих» як у шахах, у нашому випадку «синьо-жовтих» і «зелених» – і Зеленський сьогодні до величезної прикрості «проукраїнської общественності» діє набагато рішучіше в «геополітичних» інтересах України, аніж можна було би навіть мріяти при його попереднику...
911 views21:41
П
