Поезія вільних.

2023-01-12 18:22:47 Любов - це біль, але проблема є
Вона нам людям зовсім непідвладна
Не можем скерувати серце ми своє,
Перед коханням серце безпорадне
Любов приходить неочікувано, раптом
Один лиш погляд, один тільки дотик,
Посилюється роз червоних ароматом,
Кохання це залежність, а любов наркотик
Наркотик, що не шкодить, лиш лікує
Або лиш навпаки рани ятрить
Як спробував, його уже бракує
Скільки не дай, ти хочеш ще на мить.

David Ilyin
#віршіпідписників Відкрити / Коментувати

2023-01-12 17:12:35 І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!

Ліна Костенко Відкрити / Коментувати

2023-01-12 13:22:52 Вночі я не встиг про це сказати.
Ніч — це серця з золотими нервами.
А на ранок виходиш зі своєї казарми —
сонце вгорі
і туман між деревами.

Діти його просвічують душами,
основи його — вологі, останні.
Якщо не хочеш про мене думати —
думай про ці дерева в тумані.

Думай про них, коли тобі радісно,
думай, коли тобі хочеться плакати.
Дерева в тумані схожі на радіо —
діляться бідами,
діляться планами.

Якщо не хочеш про мене згадувати,
якщо не маєш сили та спокою,
думай про ліс, що стоїть загатою —
міцною, надійною та високою.
Думай про сталеве коріння,
думай про надрізи й крону.
Нехай ця земля, смоляна і осіння,
наповнить теплом
ніч твою чорну.

Думай про мокру траву між дюнами,
думай собі, ніби так і треба.
Я ж знаю, про що ти насправді думаєш,
коли ти думаєш про дерева.
Я знаю, я все це собі переховую
серед туману й огрому нічного.
Немає нічого випадкового.
Немає нічого.
Зовсім нічого.

Сергій Жадан | Дерева Відкрити / Коментувати

2023-01-12 06:45:34 доброго ранку гарного дня Відкрити / Коментувати

2023-01-11 20:39:45 Бо все, що ви лишили нам вогонь,
І все, що обіймало нас вогонь,
І все, що перепало нам вогонь! Відкрити / Коментувати

2023-01-11 18:18:54 і тоді він дає нам любов, ідеальну як злочин,
у якому ні свідків, ні втечі у ніч, ні ловитви,

у якому продумане все,

що і сумніву черв не підточить:
ось білизна на бильці жіноча –
знімай її, гладь, скільки хочеш,
ось халатів домашніх холодні сумні сталактити
і зашторені вікна, нещільно, як руки в молитві
тоді йдеш на червоне, зневаживши людські закони -
на призахідне сонця осіннього світло тривожне,
так не можна – повискують гальма – не можна не можна
і пульсує в тобі, ніби вирватись хоче ізвідти,
із заклятого кола, солона руда аква віта
наче пальців відбитки нас час так старанно стирає
з білих цих простирадел і просвітів штор незакритих

до кінця, ніби ця
чистота хірургічна й розгладженість складок -
то найдосконаліший витвір
отця
але ми прокрадаємось в сни тих, що нами забуті,
нами в пам’яті білими нитками зшиті
сльозами у миті
просвітління? затемнення їхнього?
ми навертаємось
їм на очі
як зайди заходимо взуті, сліди залишаємо,
заважаєм, як заїди в кутиках рота,
відкритого для молитви.

Галина Крук Відкрити / Коментувати

2023-01-11 09:43:01 Серед думок розгублених й пам’яті фрагментів
шукає спокою собі й забуття.
В житті буває безліч сірих моментів
та світло завжди сильніше ніж будь-яка темрява.

Ольга Щербак | Забуття 16.12.22
#віршіпідписників Відкрити / Коментувати

2023-01-10 17:36:32 якщо ти не є – то дам собі раду
якщо ти десь є – то дай мені знак
довічне мовчання прекрасне як задум
але неприємне як факт
присутність звичайно можлива й безмовна
присутність можлива невидима теж
присутність урешті тоді лише повна
коли без окреслених меж

проте дослухатись до вічної тиші
безглуздо нікчемно принизливо так
а прірва зневіри все глибша і глибша
і падає небо навспак

єдина ознака присутності бога –
людини божественна суть:
спроможність творити красу із нічого
і дар відчувати красу

та я б тебе боже просив про прикмету
якщо ти зі світу цілком не пропав
коли усвідомиш що все-таки є ти
скажи нам: «call nine! one! one! now!»

Юрій Іздрик | WAITING FOR GODOT Відкрити / Коментувати

2023-01-10 16:23:16 Він сидів і читав молитву.
Сидів тихо в куточку, так, жеби вона не підійшла.
Так, жеби вона його не унесла.
В минуле.
Так, жеби він не мав таку чорну душу, як тоді, до сповідей.
Він же пообіцяв собі, що це ніколи більше не скоїться.
Він бо тепер постать велика. Велика, та не виліковна.

А вона, все ще така,
Все ще одна, все ще мала,
Все ще просочена брудом її голова. В середині і назовні.
І вона підійшла,
Щоправда, не знаю, як її туди, до нього взагалі пустили, та от.
Зістрілися вони.
Не тілами, ні.
Душами.

Павло Дяченко
#віршіпідписників Відкрити / Коментувати

2023-01-10 11:10:29 Те що ти добра людина - не означає що слабка та потребуєш керування.
Навпаки , ти настільки сильна ,що можеш собі дозволити бути доброю. Відкрити / Коментувати