Могила Тараса Шевченка, Канів Як умру, то поховайте Мене на | Подорож Україною
Могила Тараса Шевченка, Канів
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
В тиші Михайлової гори Тарас Шевченко часто сидів під п'ятисотлітнім дубом, який зберігся досьогодні і називається «дубом Шевченка». Звідти він милувався канівськими горами та мріяв, що оселиться десь тут, у Каневі. Це було у червні 1859 року...
Але цим мріям не вдалося втілитись. 10 березня 1861 року поет помер. Його поховали у Петербурзі на Смоленському кладовищі.
Але друзі Тараса Григоровича пам'ятали про його останню волю та добилися дозволу на перепоховання поета в Україні.
22 травня у Каневі з'явилася могила Тараса Шевченка. На панахиду зібралися тисячі людей з навколишніх міст і сіл.
Увесь час за могилою слідкували поліцейські, аби не почалися смути. Впорядкувати могилу не дозволялось. Лише в липні 1884 року було отримано дозвіл та встановлено чавунний хрест на могилі поета. Пофарбований у біле, він чітко вирізнявся на фоні блакитного неба.
Щороку, в дні Зелених Свят, на могилі Шевченка відбувався ніким і ніколи не скликуваний, але завжди незмінно масовий збір шанувальників пам'яті Кобразя. В окремі роки їх кількість доходила до 5-6 або й 10 тисяч.
Влітку 1923 року радянська влада змінила хрест на могилі Шевченка на тимчасовий пам'ятник-бюст.
11 квітня 1934 року було закладено літературно-меморіальний музей Шевченка на Тарасовій горі. А влітку 1939 року могила поета набула сучасного вигляду.
7 травня Канів святкував 125-у річницю з дня народження Шевченка, на Тарасовій горі зібралось понад 20 000 людей. А 18 червня того ж року відкрили новий бронзовий пам'ятник на могилі поета та літературно-меморіальний музей.
У 1991 році була відтворена, а в 2010 реконструйована, «Тарасова світлиця» — перший народний музей Тараса Шевченка.
#музеї
#Канів
Подорож Україною
